Оксана Усенко - Відлуння, Оксана Усенко

— Та ви знущаєтеся! — закотив очі Сергій, зачиняючи двері. Пройшовши повз ліфт, один з яких завис в помилці після вимкнення електроенергії, а другий гуляв десь на 11 поверсі, чоловік попрямував до сходів.

В майстерні зібралася їх стандартна компанія. Хіба що Влада не було, бо він поїхав з  черговою партією дронів та розробок їх конструкторського бюро на фронт, оскільки деякі налаштування техніки потребували налаштування на місці. Іван Олексійович задумливо гриз олівця над черговим кресленням (казав, що думається краще над паперовими версіями), Олексій щось писав у телефоні, Юрко та Василь звично чубилися через якісь обчислення. Леонід з Дідом обговорювали новоприйнятий закон про мобілізацію.

— Привіт, генію, — помахав Дід Сергію, коли той зайшов. — Є розмова на сорок мільйонів. Життів.

— Ти адресою помилися, з мене сумнівний геній… — скривився Сергій.

— Нормальний. На твоїй совісті вже пристойна кількість врятованих життів з нашого боку.

— І покладених з боку орків, — хмикнув Василь відволікаючись від суперечки.

— А толку? У них скоро півмільйона покладених, але є ще сто сорок, — зітхнув Сергій.

— Вище носа, не всі сто сорок сюди полізуть, — посміхнувся Дід.

— Угу, але й тих, що лізуть, вистачить, щоб ми всією країною опинилися в окопах. Ну хіба що окрім критично важливих клоунів, бо то ж святі яйця, якими не можна розкидатися. Це електрики, сантехніки, механіки, трактористи нам не критичні, а без клоунів ніяк, — невдоволено пробурмотів Олексій. — У мене сусід з інвалідністю по зору, щось там одним оком ледь бачить, отримав повістку, прийшов на ВЛК  і отримав висновок «придатний». Каже не встиг озирнутися, як вже берці зашнуровував. Я прозріваю з наших ТЦК, їх лікарів та логіки! В селі у матері спец з обслуговування літаків, другий рік пороги оббиває – не беруть,  а тут чувак танк роздивиться, коли той буде на відстані витягнутої руки, а його радісно загребли.

— Я б теж пішов, якби пустили, — зітхнув Сергій. — Хоч щось корисне робив би.

— Ти тут корисний! І ти вже своє відвоював, — заперечив Дід.

— Що я відвоював? Шматок Харківської області, куди знову русня полізла? Чи може Харків, по якому вчора знову прилетіло? Я вже мовчу про Херсон, Дніпро, Запоріжжя та менші міста і села, про обстріли яких ніхто вже навіть не згадує, бо там щодня, щогодини русня все рівняє з землею. Чи ти пропонуєш мені, вкластися на дивані й строчити в інтернеті, яке важке життя інваліда, яка погана влада і ще щось з «актуальних» тем? Це ж нам усім дуже допоможе, у випадку якщо русня прорве оборону і пригребе сюди. От мені цікаво, весь той контингент, що ховається по барах, спортзалах, та вважає «що то не їх війна», розуміє, що якщо тут буде русня, то вони аж бігом підуть воювати, тільки вже у складі завойовницької армії і під дулом автоматів у спину?

— Звичайно ні. Ті, хто це розумів, або вже на фронті, або за кордоном. А на диван, я б тебе з радістю вклав, але, по-перше, не думаю, що ти послухаєш (тебе взагалі вкласти на диван, то цілий квест), а по друге маю цікавішу пропозицію, — примирливо мовив дід. — Іди сюди, тут хлопці скинули відео роботи нашої розробки.

Дід запустив на ноутбуці відео. Сергій видихнув, поставив переноску з Ефірою та сів за стіл.

— Вибач, щось нерви останнім часом трохи шалять.

— Звична справа, не ти один такий, —  легковажно відмахнувся Дід, який за весь час знайомства, жодного разу при Сергієві не втратив самоконтролю. Гримнути міг, вилаятися, але зазвичай все те приправляв гумором і навіть повний триндець міг описати так, що виникало бажання бігти щось робити, а не втопитися від відчаю. — Дивись, ось наша пташка, Бачиш траєкторію? Бачиш роботу їх ППО? А тепер дивись, — Дід зупинив кадр.  І почав перемотувати покадрово.

— Снаряди їх ППО відхиляються? Працює? — видихнув Сергій.

— Так. Буквально трохи, саме настільки, щоб це можна було списати на криві рученьки!  Таке можна помітити, тільки якщо знати, що шукати! Не думаю, що русня швидко допетрає в чому прикол, —  посміхнувся дід посмішкою чеширського кота. — Отож Нафтобаза і аеропорт орків передавали тобі вітання. Від самої відстані, яку подолали наші пташки у русні підгорає другий день. А вони ж не просто подолали, вони влучили! Тепер у русні понісся прекрасний жабогадюкінг по пошуку винних, а тобі плюсик в карму. 

— Всю б їх зброю так…

— Ну, колись і всю зможемо. Ми ж працюємо над цим, — в цей момент Діду на телефон надійшло повідомлення. Він відволікся, прочитав. —  Добре, милуйся, нашими досягненнями, воно того варте, а я на хвилинку, — промовив чоловік, та набираючи чийсь номер, полишив приміщення.