Агата Крісті - Смерть на Нілі

з наших рук.

Тоді він продовжив:

– Ми повинні знайти носилки для Дойла. Дивно, що він утратив над собою контроль.

– Мене це не дивує, – відповів Пуаро. – Він із тих злочинців, що дуже наївні й пихаті, та коли ви піддаєте сумніву їхнє самолюбство – усе скінчено! Вони зізнаються в усьому, як діти.

– Його варто повісити… Він холоднокровний негідник. Мені шкода дівчину, але вже нічого не вдієш.

Детектив похитав головою.

– Люди кажуть, що любов виправдовує все, але це не так. Жінки, які можуть любити так, як Жаклін любить Саймона Дойла, дуже небезпечні. Уперше побачивши її, я подумав: «Вона аж занадто його кохає, та дівчинка!» Це правда.

Корнелія Робсон підійшла до них.

– О, ми майже прибули, – мовила вона. І через хвилинку додала: – Я була з нею.

– З мадемуазель де Бельфор?

– Так. Я подумала, що їй страшно лишатися замкнутою з цією покоївкою. Та, боюся, що кузина Марі дуже розізлилася.

Міс ван Скайлер повільно наближалася до них палубою. Її очі палали гнівом.

– Корнеліє, ти огидна, – вигукнула вона. – Я одразу відправлю тебе додому.

Дівчина глибоко вдихнула.

– Пробачте, кузино Марі, але я не поїду додому. Я збираюся заміж.

– Нарешті до тебе дійшло, – різко відказала стара жінка.

Ферґюсон з’явився з-за рогу палуби.

– Корнеліє, що я чую? Це ж неправда! – мовив він.

– Це правда, – наполягала дівчина. – Я збираюся заміж за доктора Бесснера. Він попросив моєї руки вчора ввечері.

– І чому ви підете за нього? Бо він багатий? – злісно спитав Ферґюсон.

– Ні, не тому, – обурилась Корнелія. – Він мені подобається. Він приємний і дуже багато знає. І мене завжди цікавили лікарні та хворі, думаю, з ним я буду щаслива.

– Ви хочете сказати, що радше вийдете за цього огидного старого, ніж за мене? – з недовірою перепитав містер Ферґюсон.

– Так, вийду! На вас не можна покластися. З вами я ніколи не зможу жити спокійно. І він не старий. Йому ще й п’ятдесяти немає.

– У нього живіт, – злобно кинув містер Ферґюсон.

– А я сутула, – відказала вона. – Зовнішній вигляд не має значення. Він вважає, що я справді зможу допомогти йому в роботі, а він все пояснить мені про неврози.

Після цих слів Корнелія пішла. Ферґюсон запитав Пуаро:

– Гадаєте, вона справді вирішила це зробити?

– Звичайно.

– І вона вибере того пихатого старого зануду, а не мене?

– Без сумніву.

– Ця дівчина божевільна, – сказав Ферґюсон.

В очах Пуаро з’явився вогник.

– Це жінка із власною думкою, – відповів він. – Мабуть, це вперше ви зустріли таку.

Пароплав підійшов до пристані. Судно оточили. Пасажирів попросили почекати перед тим, як зійти на берег.

Річетті, похмурого та з темним обличчям, вивели на берег два машиністи.

Згодом, після незначної затримки, винесли носилки. Саймона Дойла палубою доправляли до трапу.

Він сильно змінився: увесь такий зіщулений і наляканий, його хлопчача недбалість зникла.

Жаклін де Бельфор слідувала за ним. Покоївка йшла біля неї. Вона лише зблідла, та загалом мала такий же вигляд, як завжди. Дівчина підійшла до носилок.

– Привіт, Саймоне, – сказала вона.

Той швидко глянув на неї. Колишній дитячий вираз на мить знову з’явився на його обличчі.

– Наламав я дров. Розгубився й у всьому зізнався! Мені шкода, Джекі. Я розчарував тебе.

Вона усміхнулась і відповіла:

– Не хвилюйся, Саймоне. Ми програли в грі для дурнів. Оце й усе.

Дівчина стояла поруч із ним. Носії підняли ручки носилок.

Жаклін нахилилася та зав’язала шнурівку. Тоді її рука раптом потягнулася до краю панчохи, і дівчина випросталась, щось тримаючи.

Почувся різкий постріл.

Саймон Дойл здригнувся у конвульсії та завмер.

Жаклін де Бельфор кивнула. Вона стояла якусь секунду з револьвером у руці. Дівчина ледь усміхнулася Пуаро.

Потім, щойно Рейс підбіг до неї, вона приставила маленьку блискучу іграшку до свого серця й натиснула гачок.

Її тіло поволі осіло безформною масою.

– Де в біса вона взяла цей револьвер? – закричав Рейс.

Пуаро відчув, як хтось взяв його за руку. Місіс Аллертон тихо запитала:

– Ви знали?

Детектив кивнув.

– Вона мала два такі револьвери. Я зрозумів це, коли дізнався, що один з них знайшли в сумочці Розалі Оттерборн у день обшуку. Жаклін сиділа за тим самим столиком. Коли вона зрозуміла, що має бути обшук, то поклала його в сумочку іншої дівчини. Пізніше пішла в каюту Розалі й забрала його, відвернувши увагу порівнянням помад. А оскільки її та її каюту обшукали вчора, то вирішили, що немає потреби робити це знову.

– Ви хотіли, щоб вона саме так вирішила все це, – зрозуміла місіс Аллертон.

– Так. Але вона не пішла б сама. Через це Саймон Дойл помер легшою смертю, ніж заслужив.

Міс Аллертон затремтіла.

– Кохання може так лякати.

– Саме тому більшість великих любовних історій закінчується трагічно.

Місіс Аллертон подивилася на Тіма й Розалі, які стояли під сонячними променями. Раптом вона з пристрастю мовила:

– Але, слава Богу, є ще щастя на світі.

– Так, мадам, як ви кажете, дякувати Богу.

Через кілька хвилин пасажири покинули пароплав.

Пізніше з «Карнаку» забрали тіла Луїзи Бурже та місіс Оттерборн.

Нарешті на берег винесли тіло Ліннет Дойл, і по всьому світу телефонні й телеграфні дроти почали розносити новину про те, що Ліннет Дойл, раніше Ліннет Ріджвей, відома, красива, багата Ліннет Дойл, мертва.

Сер Джордж Вуд прочитав про це в Лондонському клубі, Стерндейл Рокфорд – у Нью-Йорку, Джоанна Саутвуд – у Швейцарії, цю новину обговорювали й у барі «Три корони» у Молтон-андер-Вуді.

Худорлявий друг містера Барнабі сказав:

– Ну, було несправедливо, що вона мала все.

А містер Барнабі гостро відповів:

– Що ж, бідненька, багатство не принесло їй великого щастя.

Але незабаром вони перестали говорити про вбиту та почали сперечатися, хто виграє верхогони «Ґрант Нешенал». Бо, як сказав містер Ферґюсон у Луксорі, має значення майбутнє, а не минуле.

Примітки

1

Закоханий (фр.) (Тут і далі прим. пер.).

2

Несправжні, вирощені на спеціальних фермах.

3

Відома мережа універмагів.

4

Її Величність королева Ліннет. Білявка Ліннет (фр.).

5

Вона любить, а він дозволяє себе любити (фр.).

6

Партія (фр.).

7

Шелихвістка (фр.).

8

Багатий квартал у Лондоні.