Марчін Швьонтковський - Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський

для майбутньої непростої розмови. Коли годинник, що стояв на кухні Кунеуса, пробив п'яту годину, вона почала одягатися. Дівчина хотіла справити якнайкраще враження. Вона знала, що надзвичайно гарно виглядає в тафті; сприятливий образ довершувало її волосся, укладене в яскраву зачіску з кучерями по боках голови. Підготовлена, вона відіслала слуг і Бланшфлер, налила собі вина і стала чекати, дивлячись у вікно.

Герцог з'явився через годину. Вона привітала його в коридорі, за німецьким звичаєм – формально він був німцем, герцогом Нассау, хоча від німця в ньому мало що залишилося, він навіть погано говорив рідною мовою. Він чемно вклонився, нахабно дивлячись їй в очі з-поміж струмливого світлого волосся, яке робило його схожим на лева. Що вразило її, чого вона раніше не помічала, так це те, наскільки молодим був цей чоловік – він міг бути старшим за неї щонайбільше на чотири чи п'ять років. До його пояса був прикріплений меч, з яким він, очевидно, не розлучався.

Катаріна провела принца до вітальні, налила йому ще вина. Вони деякий час розмовляли про всякі дурниці. Вона намагалася перевести розмову на тему, яка її цікавила, але гість уникав її, як тільки міг. Зрештою, як завжди, їй увірвався терпець.

– Гаразд, принц, – роздратовано сказала графиня. – Я хотіла б перейти до суті. На балу у стадхаудера ви запропонували мені допомогу. Це все ще так?

Генріх сидів, витягнувшись у кріслі, потягуючи вино з келиха, а меч постійно лежав біля його ніг. Він дивився на Катаріну примруженими очима, з посмішкою, яка робила його схожим на звіра, що готується до нападу. Він кивнув не відразу.

– Ти прекрасно знаєш, що ми з братами Віттельсбахами плануємо, тож знаєш і те, що нам потрібно десь розбити табір, щоб тренувати наших етеромантів, без яких вся ця затія приречена на провал.

– Хм – пробурмотів він. – І ти хочеш зробити це в одній з моїх провінцій?

– Так. Звісно ж, не безкоштовно.

– А що ти пропонуєш натомість?

– Вестфалію.

– Не зрозумів?

– Ми відвоюємо герцогство Вестфалію у архієпископа Мюнстера по дорозі на південь. Ти отримаєш його у власність.

Катаріна довго думала про це і вирішила, що така затія цілком здійсненна. Вестфалія, фактично нічийна земля, була по дорозі і, ймовірно, не дуже добре захищена; територія, яка традиційно щороку зазнає воєнних потрясінь, – не найкраще місце для будівництва укріплень.

Генріх Оранський тихо засміявся. Він підвівся і підійшов до вікна. Він підкликав Катаріну до себе владним жестом і показав на невеликий вітрильник, пришвартований на каналі навпроти будинку.

– А якщо я скажу, що віддам тобі цей човен за поцілунок?

Він провів рукою по обличчю Катаріни.

– Це твій?

Вона вдала, ніби не помітила цього.

– Ні.

– То як би ти хотів мені його віддати?

– Ну, саме. – Він знову розсміявся. Підійшов до таці з графином, що стояла на секретері, і налив вина для них обох. З келихами повернувся до вікна. – То чому ти обіцяєш мені Вестфалію? З таким же успіхом це могла бути Саксонія. Або Неаполітанське королівство, чому б і ні?

– Тут зовсім інше.

– Це те ж саме, – він підняв свій келих. – Ти ділиш шкуру ще не вбитого ведмедя, моя люба, роздаючи землі та почесті, яких не маєш. Політику так не роблять. Ось коли ти завоюєш Вестфалію і утримаєш її десять років, тоді й поговоримо про те, щоб її віддавати. До речі, після двох десятиліть війни це зруйнована пустка, тож навіть тоді ваша пропозиція не була б надто спокусливою.

– А може...

– Ні. – Він похитав головою. – Ти хочеш, щоб я став на місце свого кузена, підставив себе під удар англійців, частково французів і республіканців, у яких алергія на іноземні війська в Нідерландах. І, перш за все, Густаву Адольфу, який не з тих, з ким можна просто так жартувати. У той же час, ти майже нічого не можеш мені запропонувати. То навіщо ж ти притягла мене сюди з Гааги, красуне?

Він ніжно взяв дівчину за підборіддя.

Катаріна почервоніла. Досі вона не думала про це так. На тлі його слів її пропозиція справді виглядала абсурдною, і вона злилася на себе за те, що взагалі її зробила. Золото принца-красеня теж не цікавило, бо він мав його вдосталь. Вона гарячково шукала в голові будь-який ресурс, який можна було б обміняти на вигоду. Тим часом Генріх, вочевидь, неправильно зрозумів її рум'янець, бо з задоволеною посмішкою взяв келих з рук дівчини і почав цілувати її в шию.

– Ах, – здивовано зітхнула вона, коли до неї раптом дійшло, як могло виглядати її запрошення в його очах.

Принц сприйняв її зітхання як заохочення і почав цілувати сильніше.

Катаріна хихикнула.

– Тобі подобається? – прошепотів він їй на вухо.

– Лоскочеш, – чесно відповіла вона.

Він почав цілувати Катаріну в губи і поклав руки на її груди. Вона відчула, як прискорилося його серцебиття і почастішало дихання. Вона не заплющувала очей. Бачила його гладке, високе чоло, відчувала його руки, що м'яли її сукню, ніби він був котом. Вона не мала жодного уявлення, що робити і як з цього виплутатися.

А, гаразд. Якщо це допоможе... Рано чи пізно це мало статися, подумала вона і дозволила продовжувати цілувати себе. Зрештою, він був найкращою партією в Нідерландах. Катаріна відчула приплив тепла.

Раптом він відсторонився від неї і обвів поглядом кімнату.

– Де тут ліжко? – він підвищив голос збудженим голосом, від якого їй захотілося розсміятися, але вона стрималася. Вона кивнула в бік дверей спальні. Він підняв її на руки і поніс у тому напрямку. Від нього пахло потом і французькими парфумами. Катаріна занурилася обличчям у його розшитий золотом жилет, не знаючи, що ще можна зробити.

Принц посадовив її в спальний шафа і сильним рухом розірвав її ліф з тафти. Катаріні стало шкода дорогої сукні. Вона втупилася в стелю скрині і намагалася не засміятися, коли губи, що цілували її груди, потрапляли на більш чутливі, лоскотливі місця. Це було навіть приємно. Коли він дістався до її сосків, навіть дуже приємно. Вона інстинктивно смикнула його камзол. У відповідь він скинув його разом із сорочкою, оголивши бліду, м'язисту плоть. Заплутався у перев'язі і вилаявся, на