Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

Повітряне судно завершило політ і майже безшумно приземлилося в дворі університету.

Андрея підвелась зі свого місця і попрямувала до виходу. Студенти старших курсів попереду і позаду неї весело перемовлялися між собою. Дехто прибув сам, інші волочили з собою валізи. Більшість із них не соромилися виказувати своє обурення. Вони ніяк не могли зрозуміти, чому адміністрація університету закрила портали в останню мить.

Поки вони жартуючи і лаючись виходили зі скайшіпу, Андрея мовчки спостерігала за ними. Ймовірно, вони все ще не знали, про те, що трапилося. Або не розуміли всю серйозність ситуації.

Спостерігаючи за ними, вона згадала вакхарійців. Вона дуже добре пам'ятала, що нелюди потрапили на територію університету через трипорт.

І це змусило її нахмуритись сильніше. Покинувши, нарешті, судно Андрея глибоко вдихнула і стомлено подивилася на величну будівлю.

Сонце торкнулося горизонту і розмалювало небо довкола в моторошний червоний. І хоча самого світила за деревами парку було уже не видно. На фоні червоного неба сірі кам'яні стіни університету мали похмурий вигляд. Зникло відчуття чуда, навіяне зовнішнім виглядом величної будівлі і пережите нею в перший день.

Холодний вітерець лизнув шию і Андрея відчула, як її шкіра покривається сирітками. Усе всередині перевернулося і похололо.

Хтось готує переворот. Не називаючи імен, Лірен все ж чітко дав їй це зрозуміти. Вона згадала свого колишнього начальника – аристократ в повному сенсі цього слова. І якщо так подумати, він ніколи не відгукався позитивно про короля. Його злило уже те, що король скористався пропозицією лірійського жреця і переселив свою душу в більш молоде тіло. Всі розуміли, що це той самий король, яким він був до переселення. І все ж відсутність «священної» крові в монаршому тілі служило безкінечним джерелом пліток. А те, що змінивши тіло, монарх став простаком і зовсім робило його легкою мішенню.

Ймовірно, вони давно уже позбулися б його, якби не внесені в законодавство зміни щодо порядку спадкування престолу. Можливо, вони підняли б повстання раніше, якби закон не підтримала більшість парламентарів. Зміна династії, яка віками правила Октою не могла не зачіпати їхніх інтересів.

Тоді шукати слід в найближчому оточенні короля. Його племінники і племінниці, дядьки і тітки... Їхні нащадки.... Хтось, хто за інших умов зміг би зайняти трон за правом крові.

А таких було не так уже і багато. І хтось із них вирішив прибрати до рук сакральний обряд лірійців. Те що нелюди використовували для збереження пам’яті свого народу. Те, що в їхньому розумінні було небесним даром.

І це повернуло її до питання, яке мучило її уже давно. Хто така Аніка? Андрея різко видихнула і прослідкувала поглядом за тим, як скайшіп піднімається в повітря і покидає територію університету.

Лірен не збирався нічого їй розповідати. Єдиний спосіб дізнатися, які стосунки їх поєднували, з’ясувати це самій. Що ж, здається, вона знала, з чого почати…

****

Це був його вихідний. Законний вихідний. Ронел Максвел. Ні, просто Ронел. Змінюючи робочу форму на елегантний дорогий костюм, він спостерігав за собою в дзеркалі. Ніякої роботи. Ронел відчайдушно гнав від себе думки про роботу, мугикаючи собі під ніс популярну пісеньку, коли за його спиною у дзеркалі виник Лірен.

Спогади ввірвались в його голову, наповнивши черепну коробку головним болем. На якусь мить він навіть втратив рівновагу, і схопившись руками за голову звалився на бік.

Деякий час з його уст лилася тільки лайка. Але лірійця, здавалося, це жодним чином не збентежувало.

Схрестивши руки на гудях, з незворушним обличчям він стояв, прислонившись до стіни, і мовчки спостерігав за його стражданнями. З кожним днем це ставало нестерпнішим. Те, що спершу викликало легке роздратування, зараз провокувало справжнісіньку мігрень. І прокурор Максвел ніяк не міг на це повпливати.

Чим більше часу він проводив з лірійцем, тим більше місця той займав в його пам'яті. Якщо так продовжиться, він так і помре від нестерпного головного болю.

Коли потік лайки припинився, і дихання мага прийшло в норму, лірієць відліпився від стіни і підійшовши до нього, присів у масивне м'яке крісло біля вікна.

— Сьогодні вночі в Королівському університеті магії трагічно загинув студент…

Максвел роздратовано жбурнув зіжмаканий галстук назад в шафу і з ненавистю зиркнув на Лірена. Він почувався собакою посаженою на ланцюг. Ліреєць однозначно знав, що таке помста, і з чим її подають.

— Таке трапляється, — зрештою промовив він, знімаючи піджак.

Стало очевидним, що усі його плани на відпочинок накрилися мідним тазом. Він різко видихнув і присів на край ліжка, почуваючись абсолютно спустошеним.

— Його розполовинило під час переміщення, — ліниво додав лірієць, і Максвел нахмурився. — Нічого не нагадує?

Кузен Уолеса закінчив так само. Це перше, що спало йому на думку. І ще не до кінця усвідомивши, що робить, він потягнувся за стопкою газет, на журнальному столику.

Він любив читати їх перед сном. Дивним чином, це заспокоювало. Після виснажливого робочого дня, йому потрібно було нагадати собі про те, що в цьому світі все ще залишилося щось добре і світле. Зазвичай він уникав поганих новин, віддаючи перевагу описам буденних речей. Але сьогодні, не знайшовши в газетах жодної згадки про інцидент, відчув, як холодні щупальця страху піднімаються вверх по шиї.