Ельма Кіраз - Танго наосліп, Ельма Кіраз

— Знаю, ти не спиш, — в шпарині з‘явилась голова брата.

— Чого тобі? — з непотрібною злістю сказала я.

— Та в черговий раз витягнути твою дупу з неприємностей, — врешті брат безцеремонно зайшов до кімнати і сів на ліжку, — Яна мені все розповіла.

— Хто б сумнівався, — я закотила очі.

— І що, ти вирішила вчинити з ним так само? Просто втекла, нічого не пояснивши?

— Це і було в моїх планах, — впевнено відповіла я, — щоб він відчув те ж саме, що заподіяв мені. 

— І що, це дуже тобі допомогло? Може легше стало?

— Ні…— тихо відповіла.

— Я думав, моя сестра розумніша. А ти поводишся, наче підліток. 

— Ти серйозно!? Я!? Він перший втік, не вислухавши мене. То я тепер ще й винна.

— А для чого тоді ти повторила його помилку? Тепер ви будете отак бігати одне від одного і думати, чия наступна черга вибачатися?

— Не думала, що ти записався у психологи, — я схрестила руки на грудях.

— Я просто хочу тобі допомогти. Але якщо ти така вперта, — Макс підвівся, — то й сенсу нема. Сиди тут сама, поки твій чоловік так само десь там сам. Ви точно варті одне одного, — брат хотів вже піти, але я зупинила його.

— Максе… що мені робити?

— Хто тобі важливіший зараз? Таємничий незнайомець, який справив на тебе неймовірне враження, бо ти до того моменту ніколи не спілкувалась з чоловіками? Чи справжній Серафим, який був, можливо, зовсім не такий, з яким ви сварилися, ображалися, але по-справжньому були поряд одне з одним? 

Слова брата ввели мене в величезний ступор. Адже це питання я боялася задавати сама собі. Бо ж настільки ідеалізувала образ того незнайомця, бо він проявляв до мене таку ніжність і увагу, бо насправді таке для мене робили вперше. І Серафим, з яким ми постійно сперечалися і підколювали одне одного, але з ним мені було комфортно. По-справжньому. І в моменти з ним я й не згадувала ні про кого іншого. 

— Мені…— почала невпевнено говорити, — мені важливіший Серафим.

— Молодець, — Макс плеснув в долоні, — але і не забувай, що у ньому таки є той незнайомець, — брат підморгнув мені і вийшов. І змусив мене посміхатися. Такою простою розмовою мій дурнуватий брат зміг навести порядок у моїй голові та в моїх почуттях. 
Наступний день у мене почався з жахливого повідомлення з незнайомого номера. Хтось написав мені, що Серафим знову брав участь у якомусь бою, але тепер його так сильно побили, що він вже довгий час перебуває без свідомості і з кожною хвилиною шанс опритомніти в нього все менший і менший. Зі сльозами на очах я одяглася в перше-ліпше і просто вилетіла з дому. Взявши без дозволу татове авто, я їхала максимально швидко до того місця, яке було вказане у тому повідомленні. Рахунок був на хвилини, у мене тремтіли руки і я не хотіла навіть думати про те, що може статися. А ми ж навіть не встигли помиритися. Доїхавши до потрібного місця, я вибігла з авто і зауважила, що це якийсь готель. В ту ж секунду прийшло ще одне повідомлення, що варто підійматися на останній поверх. Що це за місце таке, що тут проводять боксерські бої? Але не думаючи, я швидко побігла всередину і викликала ліфт. Двері відчинились в пентхаусі  і я зауважила що це… ресторан? Проте він був абсолютно порожній, навіть без працівників. Я пройшла трохи вперед, глянула навколо і знову відкрила повідомлення. Може на адреналіні я не туди приїхала? Але ж ні, адреса та сама. Все правильно. Тоді я зовсім нічого не розумію.

— Ти прийшла… — ззаду почувся голос і я повільно обернулась.

— Що це означає? Знову брехня? Ти ж живий здоровий! — голосно сказала я і підійшла ближче до Серафима, який абсолютно розслаблено стояв переді мною.

— Я хотів, щоб ми побачились якнайшвидше. Якби я просто тебе покликав, ти б мабуть довго думала або ж відмовилась. Тому я вирішив…

— Знову збрехати, — я важко видихнула і розвернувшись, пішла якнайдалі від нього до величезного панорамного вікна. Це був двадцять п‘ятий поверх, тому вид на місто звідси був просто неймовірнй.

— Еріко, — Серафим підійшов ззаду і провів пальцями по моїй руці. Я стояла непорушно, але й не сіпалась, — наші стосунки повернули щось зовсім не в потрібний бік. І якщо ти думаєш, що я так легко це залишу, то ти помиляєшся. Я кохаю тебе і зроблю все для того, щоб ми разом були щасливі.

— Чому ти тоді втік? — коротко спитала я.

— Я справді не міг повірити, що ти довіряла моєму брату і що він знов намагається зіпсувати моє життя. Це ранило мене і я погарячкував. Потім всі ті дні я картав себе за таку дурну помилку і намагався розібратися в собі. Зрозуміти, чому я повівся, ніби мала дитина, образив тебе. Я шукав відповіді для себе і хотів зрозуміти, як мені вибачитись перед тобою. Вчора від мене втекла ти і…я… зрозумів весь той біль, що ти тоді відчувала.

— Значить, таки я не даремно це зробила, — різко розвернувшись до нього, я задоволено посміхнулась.

— Так, це було найкраще пояснення моєї неправоти, — Серафим теж посміхнувся.

— І ти вибач мене. Що я не розповіла нічого тобі, що повірила Вадиму, що втекла вчора… що розізлилась через маску. Просто я думала, що у мене є почуття до того незнайомця, але…

— Але що? — трохи схвильовано спитав Серафим.

— Але найбільші і найважливіші почуття у мене до тебе. До тебе справжнього, Серафиме. Я кохаю тебе, яким би придурком ти не був. І оцей твій вибрик, — я вказала рукою на ресторан, — доводить це. Ти придурок, — я розсміялась, — знав би ти, як же я налякалась. В голові були такі дурнуваті думки…

— Тихо-тихо, — Серафим обійняв мене і міцно притулив до своїх грудей, — обіцяю, більше я такого ніколи не зроблю. Це було востаннє. Востаннє, коли між нами якісь непорозуміння і недомовки. Ми будемо найщасливішими.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла я, — сильно.

Серафим поцілував мене в голову і притиснув до себе ще сильніше.

— Хоч ми і не в Лісабоні, зараз день, але я хотів повторити хоч якось ту нашу ніч на даху. Тому вибрав саме це місце. Ще тоді я відчув, що ти особлива. І кожного дня я переконувався в цьому.