Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

Певна річ, усі одразу подивилися на мене. Я й так відчувала себе винною, а тепер ось згоряла від сорому від такої уваги. Я мимоволі подивилася на Джейкоба, шукаючи його підтримки, та зустріла чарівну усмішку. Все-таки він не сказав друзям про наше запрошення, а зараз усім своїм виглядом показував, як радий зустрічі.

— Еріка, — з усмішкою промовила я, дивлячись у темно-карі очі.

Для решти це стало моєю відповіддю й подруги продовжили.

— Мене звуть Моллі, — махнувши на знак вітання, сказала вона.

— Вікі, можна просто Ві, — прощебетала подруга, тримаючи руки за спиною.

Ніхто не бачив, як вона раз у раз викручувала пальці, але я знала, що це знак зніяковіння.

— Джесс, — коротко і впевнено представилася остання подруга.

Хлопці з усмішками переводили погляди між нами й кивали, як ті хитайголови. А коли ми закінчили, блондин трохи вийшов уперед і продовжила знайомство.

— Мене звуть Сем.

При кращому освітленні я помітила, що він дуже схожий на мого улюбленого актора Пола Ньюмана. Навіть ця обережна усмішка в них була однаковою.

— Я Джон, — озвався русявий хлопець зі стрижкою в стилі Джеймса Діна.

Весь цей час він не відводив очей від Вікі, яка, здавалося, ще більше ніяковіла від цього. Куди ж далі? Вона ризикувала зламати собі пальці.

— Джеймс, — із широкою білозубою усмішкою пробасив хлопець, схожий на молодого Марлона Брандо.

Останнім був мій уже знайомий незнайомець.

— Джейкоб, — м'яко промовив він.

Після повноцінного знайомства на якийсь час повисла незручна мовчанка. Схоже, ніхто з нас не знав, з чого розпочати розмову. Було якось дивно, адже вчора ми швидко порозумілися, не знаючи імен, а сьогодні, познайомившись, раптом втратили здатність вести звичайну бесіду.

Але блондин, якого, як я вже знала, звали Сем, узяв усе у свої руки.

— Щоб відсвяткувати наше можливе знайомство, ми захопили віскі із содовою, але оскільки не знали ваше ставлення до міцного алкоголю, то взяли ще й пиво.

«Господи, та він вилитий Пол Ньюман. Навіть розмовляє так само смішно», — крутилося в голові, поки я слухала блондина. Мабуть, учора всю мою увагу займав Джейкоб, раз я відразу не помітила цього.

 — Думаю, віскі якнайкраще допоможе нам позбутися незручності, — підхопила Джесс. — До того ж, у нас є лід — головний інгредієнт.

Від її не зовсім і жарту здоров'як Джеймс розсміявся, а потім підхопили й інші. Напружене мовчання розчинилося в спекотному літньому повітрі, як і не було. По-господарськи Моллі запросила гостей розсідатися і, звісно ж, усі сіли так само, як і вчора. Ми ж із Вікі пішли за склянками та обіцяним льодом.

— Дякую, — тихо промовила подруга, щойно ми підійшли до машини.

Я відволіклася від розкладання фруктів на тарілки, які теж вирішила взяти, і глянула на неї.

— За що?

— За те, що погодилася познайомитися. Я пам'ятаю, як тобі було погано, і розумію, наскільки це важливий крок... — вона запнулася, так і не закінчивши.

Усі подруги підтримували мене після важкого розриву, але Вікі, здавалося, страждала так само, як і я. Вона завжди була поруч і йшла лише тоді, коли мені хотілося побути наодинці. Що, до речі, бувало не так часто. А спочатку ми взагалі спали в одній кімнаті.

— Ві, у мене нове життя, пам'ятаєш?

Мої слова були сповнені подяки, яку я відчувала до подруги. У відповідь вона щиро всміхнулася та кивнула.

Я покосилася через праве плече й помітила, що дехто з гостей явно чекає на наше повернення.

— А ти сподобалася Джону, — зауважила я і злегка штовхнула Вікі в плече.

Вона підійшла ближче і, ніби нас може хтось почути, тихо перепитала:

— Думаєш?

— Чи думаю я? Це ж видно. Бідолашний хлопець так ніяковіє при розмові з тобою.

Від моїх слів Вікі захихотіла, прикриваючи рота рукою, і штовхнула мене стегнами.

Назад ми йшли супроводжувані пильними поглядами Джона і Джейка, які зовсім не звертали уваги на веселі розмови інших.

— А ти подобаєшся Джейкобу. Від того, як він дивиться на тебе, навіть у мене перехоплює подих, — на ходу схилившись до мене, тихо сказала Вікі, а потім ми обидві засміялися.

Хлопці, які спостерігали за нами, миттю всміхнулися, навіть не знаючи, що розмова була саме про них.

Як тільки ми підійшли, Джессіка забрала в мене лід зі склянками і звернулася до наших гостей:

— Ми вас мало знаємо, тому випивка на мені. — Покосившись на Джеймса, що сидів поряд із нею, вона додала: — А то ще надумаєте споїти бідних дівчат на покинутому пляжі. До речі, Еріко, а де банани? — граючи бровами, спитала подруга, повернувшись уже до мене.

Слава богу, хлопці не знали про цей жарт, а Моллі та Вікі не піддалися на провокацію.

— Виходить, ти вирішила споїти бідних хлопців на покинутому пляжі? — підколов її Джеймс.