Герман Мелвілл - Мобі Дік, Герман Мелвілл

- Дамо знати криком! - зразу відгукнувся хор з двох десятків голосів.

- Добре! - вигукнув Ахав з несамовитим задоволенням у голосі, побачивши, як щиро запалило людей його несподіване магнетичне запитання.

- А далі що?

- Човни на воду, та й за ним!

- А під яку пісню гребтимете?

- «Смерть китові або човен удрізки!»

За кожним тим вигуком обличчя старого моряка все більше й більше набирало дивного виразу лютої радості й задоволення; моряки аж почали здивовано перезиратись - чого це раптом їх самих охопило таке дивовижне збудження від таких начебто пустих запитань?

Та їх знов опанувала жадібна увага, коли Ахав, напівобернувшись на костяній нозі, встромленій у палубну дірку, а однією рукою вхопившись високо за ванту і міцно, майже конвульсивно стиснувши її, звернувся до них із такими словами:

- Марсові! Ви вже чули мій наказ щодо білого кита? Дивіться ж! Бачите оцю іспанську унцію золота? - і він підняв проти сонця велику блискучу монету.- Вона варта шістнадцять доларів, хлопці. Бачите її? Містере Старбак, подайте-но отой он молоток.

Поки помічник капітана ходив по молоток, Ахав мовчки тер монету об полу своєї куртки, ніби хотів надати їй ще більшого блиску, і щось мугикав сам до себе без слів. Ті звуки були так чудно приглушені й нерозбірливі, що здавалось, ніби всередині в нього фурчать коліщата внутрішнього механізму.

Коли Старбак подав молоток, Ахав, піднісши його в руці, рушив до грот-щогли, ще раз показав монету всім і гучним голосом промовив:

- Хто з вас перший вистежить мені білоголового кита зі зморшкуватим лобом і кривою щелепою, хто з вас покаже мені того білоголового кита з трьома дірками в правій лопаті хвоста… чуєте? Хто з вас вистежить мені цього білого кита, тому дістанеться оця унція золота, хлопці!

- Ура! Ура! - закричали моряки, розмахуючи зюйдвестками, а капітан прибив гвіздком золоту монету до щогли.

- Білого Кита, кажу! - нагадав ще раз Ахав, кинувши молоток.- Білого Кита! Всі очі за ним продивіться, хлопці! Пильнуйте, де майне у воді щось біле; хоч би водяну бульку побачили, гукайте!

Весь цей час Тештіго, Дагу і Квіквег дивились на нього з іще більшим зацікавленням і подивом, ніж решта моряків, а почувши про зморшкуватий лоб кита і його криву щелепу, всі троє аж стрепенулись, ніби в голові у кожного сяйнув якийсь свій спогад.

- Капітане,- сказав Тештіго,- ваш Білий Кит - це, певне, той самий, що дехто його кличе Мобі Діком?

- Мобі Діком? - скрикнув Ахав.- То ти знаєш Білого Кита, Тешу?

- Він якось так чудно змахує хвостом, коли поринає під воду, сер? - трохи подумавши, спитав гейхедець.

- І струмінь у нього чудний,- озвався Дагу,- такий кучерявий, пишний, навіть як на кашалота, і він дуже прудкий, правда, капітане?

- І він маєш один, два, три… о, багато залізо в свій бік, еге, капітане? - вигукнув незв'язно Квіквег.- Усі покручені, погнуті, як отой… отой… - не можучи дошукатися слова, він руками показав, як відкорковують пляшку.- Як отой… отой…

- Як штопор! - скрикнув капітан Ахав.- Так, Квіквегу, в нього настромляно хтозна-скільки погнутих та покручених гарпунів! Так, Дагу, струмінь у нього великий, наче ціла копа пшениці, і білий, наче стос нашої нентакітської вовни після щорічного стрижіння овець. Так, Тештіго, він стріпує хвостом, наче то розірваний клівер у шквал. Стонадцять чортів! Хлопці, ви бачили Мобі Діка! Мобі Діка! Мобі Діка!

- Капітане,- мовив Старбак, що доти разом зі Стабом і Фласком споглядав свого командира в дедалі більшому подиві, але врешті у нього, видно, сяйнула думка, яка трохи прояснила йому всю загадку.- Капітане, я теж чував про Мобі Діка… Чи це не Мобі Дік зоставив вас без ноги?

- Хто це тобі сказав? - вигукнув капітан; а тоді, помовчавши трохи, додав: - Так, Старбак, так, дорогенькі мої, це Мобі Дік зоставив мене без щогли, це він нагородив мене оцим мертвим цурпалком, що на ньому я стою. Так, так! - зойкнув він гучно, жахливо, по-тваринному, наче поцілений у серце лось.- Так, так! Це той проклятущий кит мене знівечив, навіки зробив з мене нещасного кульгавого каліку! - Потім, знявши вгору обидві руки, він виголосив, наче страхітливу клятьбу: - Так, так! І я гнатимусь за ним чи за мис Доброї Надії, чи за мис Горн, чи за норвезький Мальстрем, чи в саме пекло, але не облишу погоні. Задля цього вас і найнято, хлопці! Щоб ганятися за цим Білим Китом по всіх морях та океанах світу, аж поки він пустить угору струмінь чорної крові й вирине догори черевом! Що ви скажете на це, хлопці? Згода, так? Ви, як глянути, не боягузи.

- Так, так! - загорлали гарпунники й матроси, підбігши до схвильованого старого.- Гострімо очі на Білого Кита! Гострімо списи на Мобі Діка!

- Спасибі вам,- чи то крикнув, чи то проридав капітан.- Спасибі вам, хлопці! Стюарде! Піди принеси великий дзбан грогу. А чого це в тебе такий кислий вид, містере Старбак? Ти не хочеш полювати на Білого Кита? Тобі не стає відваги на Мобі Діка?

- Мені стане відваги на його криву щелепу чи хоч би й на щелепи самої Смерті, капітане, коли буде треба для нашого діла; але я наймався добувати китів, а не мститися за свого командира. Навіть якщо ви помститеся за себе, скільки барил лою дасть вам ваша помста, капітане? Небагато буде варта вона на нашому нентакітському ринку.

- Нентакітському ринку? Ет! Та підійди ближче, Старбак. Для тебе треба копнути трохи глибше. Хай усе на світі оцінюють на гроші, хай усю земну кулю обернуть у банк та вимостять гінеями - по три на кожен дюйм,- і тоді, дозволь тобі сказати, тут моя помста матиме більшу ціну!

- Він б’є себе в груди! - прошепотів Стаб.- До чого б це? Стугонить дуже гучно, але якось глухо, наче вони в нього порожні.

- Мститися нерозумній тварині! - вигукнув Старбак.- Це якесь божевілля! Хіба вона свідомо, умисно вас покалічила? Так гніватись на безсловесну істоту, капітане,- мені це видається блюзнірством.

- Ну, слухай далі. Ще трохи глибше копну. Все те, що бачать наші очі, хлопче,- це