Василь Павлович Січевський - Чорний лабіринт. Книга друга

звикли називати їх сестрою і братом, а насправді — десята вода на киселі, її мати йому троюрідна тітка…

Юта стала під душ і спочатку пустила теплу, а потім холодну воду. Все в ній напружилось, зібралось в кулак. Нові свіжі сили припливли до її молодого тіла. Гаряча вода знову розслабила. Накинула на плечі м'яке махрове простирадло і, закутавшись у нього, пірнула під ковдру. Тільки тепер почало зникати оте бридке почуття масного бруду, який торкнувся її, коли зустрілася з довготелесим діпістом. Вугрувате, з бляклими, аж білими від горілки очима обличчя було їй нібито звідкись знайоме. Може, зустрічала його в таборі на Ляймі, а може, де в іншому місці. Угрівшись у власній постелі (все, що сталося, вже не видавалося їй таким трагічним, як раніше), вона задрімала, їй снився безлюдний острів і схожий на коралове кольє атол Юта. Вони лежали з Хорстом на пустельному пляжі. Він і вона між морем і пальмами, і хвиля ніжно лизала їм ноги… Потім Хорст нахилився до неї і поцілував у губи так міцно, що вона скрикнула й прокинулась.

— Вставай, Ют… Ти їдеш з нами! — весело наказав Хорст.

Вона не спитала, куди й чому, помітивши, що Хорст прийшов не сам.

— Гуго? — спитала вона, блимаючи сонними очима.

— Авжеж. — Гуго виступив з тіні і якось непевно усміхнувся, дивлячись на них із Хорстом, наче на грішників, потім підійшов і потиснув їй руку. — Хорст сказав, що ти його секретар, і відмовився вести будь-які переговори без тебе.

— Які переговори? — Юта сіла на постелі, закриваючись простирадлом. — Чи не здається вам, що ви не зовсім пристойно поводитесь, мої любі? Вдерлися у кімнату до сонної…

— Не сердься, Ют. Цей новий Каліостро, — Хорст показав пальцем на Гуго, — пропонує мені стати компаньйоном у фантастично вигідній, коли вірити його словам, авантюрі. Ти людина твереза й допоможеш мені розібратися, чи не штовхає він мене знову на слизьке. Розумієш, я йому про Хальмадеру, а він…

— І все-таки, в чім річ?

— Для переговорів, як запевняє Гуго, потрібна атмосфера цілковитої таємничності, — усміхаючись відповів Хорст. — Я пропоную проїхатись до замку Торнау, там є все, навіть привиди… До того ж, я давно там не був.

Юта глянула на Хорста.

— Ти, сподіваюсь, не забув, що через дві доби я маю бути в аптеці?

— Ні, Ют, я пам'ятаю, а тобі раджу забути про аптеку назавжди. Віднині ти мій секретар. Я вже сказав про це Дайну. Ми чекаємо на тебе в машині. Не барись…

Шпиня і Кучму затримали на вулиці, коли вони, добряче напідпитку, виходили з ресторану «Ріц». Обох кинули в джип і одвезли до військової поліції. Довго допитували, а вранці до кімнати слідчого привели метрдотеля.

— Вони? — запитав слідчий.

— Так, пане… Вони прийшли з дамами… Ну, ви розумієте, з якими… Показали мені пачку доларів. Оцей, високий показав… Купюри одразу видались мені підозрілими…

— Чим саме? — запитав офіцер, що сидів поруч з суддею.

— Не можу навіть сказати… Тут швидше інтуїція, досвід… Новенькі, ніби тільки-но віддруковані… Я ще подумав, де, з дозволу сказати, таким панам узяти стільки доларів? Грошовиті пани не тицяють їх під ніс офіціантам пачками… До того ж, метрдотелі з цього приводу проінструктовані…

Страх кидав Шпиня то в жар то в холод. Що скаже Дайн?! Як усе тепер обернеться? Адже ще не забулося те, що скоїлося з ним на Ляймі! Прокрався! І там, і тут спіймали за руку! Тюрма! Каторжна тюрма! Меншим не одбутися! Але звідки йому було знати, що то фальшиві долари? Він потяг їх, бо погано лежали… На Ляймі за таку пачку доларів треба було спустити на чорний ринок чи не місячну пайку продуктів, що їх виділяло ЮНРА для переміщених, а тут ті пачки ніхто не рахував навіть. Висипали з ящика на підлогу. Почали складати акта, а рука сама… Та все обійшлося б, коли не цей миршавий німчик… Ач, проінструктований! Виходить, про фальшиві долари в поліції знали. Звідки? Та вони з Дайном лише позавчора привезли їх із замку… Певне, були ще якісь, на них чекали, а я нагодився зі своїми… От не щастить, так не щастить, хай йому!.. А так усе гарно складалося… Після невдалої операції на чорному ринку з Климишииим, як вигнали з поліції, його підібрав Дайн-Рябчук. Не обійшлося без протекції пана Кислицького. Цей старий, не за гарні очі, звичайно, роздає свої рекомендації, довелося дещо покласти в лапу, проте не без користі. Дайн, не криючись, сказав, що давно шукав спритного помічника і сподівається… Не виправдав сподівань! Та з Дайном ще можна було б залагодити справу. Він теж не святий… Але, з усього видно, тут пахне гіршим. Офіцер говорив з суддею по-фран-цузьки. Хоч як погано Шпинь знав ту мову, а все ж зрозумів з їхньої балачки, що справу фальшивої валюти веде Інтерпол. А це вже велика політика…

— Справу, можна сказати, з'ясовано, — сказав, підводячись, офіцер. — Ці фальшивки зроблені з матриць Бернгарда Крюгера. Час від часу вони випливають на поверхню, і тоді…

Випливають на поверхню… Хто ж це казав, що ці ящики дістали з дна озера? Чи не сам Дайн? Ні, це той лейтенантик з вусиками…

— Що накажете з вами робити, панове? — підвівся слідчий.

— Подзвоніть містерові Дайну, — залепетав Шпинь. — Благаю вас! Він приїде і все вам пояснить. Це недалеко звідси. Готель «Сен-Готард».

— Телефон пам'ятаєте? — сідаючи до столу, спитав слідчий.

Шпинь назвав телефон Рябчука.

— Ви, пане слідчий, звичайно, подзвоніть, — підступив до столу Кучма. — Але врахуйте, ласкаво вас прошу, що я особисто ніякого пана-містера Дайна не знаю. Я й цього Гриця знаю тільки тому, що він був у нас на Ляймі шефом табірної поліції… А як вони там з Климишиним згоріли на тому беконі і його від нас поперли, то я його і в очі не бачив!