Кріс Тведт - Небезпека рецидиву

class="book">Я здався, а коли підводився, щоб іти геть, Кевін Ларсен зупинив мене:

— Можете забрати його за штуку грошей.

— Ви що, з дуба впали?

— Ні… Вам же по кишені…

За п'ять хвилин я вже крокував вулицею з комп'ютером під пахвою. Дорогою упіймав таксі й поїхав додому.

Трохи наламав дров з тим комп'ютером, але хоч я і не надто обдарований технічно, зібрати його, виявилось, не так вже й важко. За десять хвилин я підімкнув машинку, клавіатуру й монітор.

Я натиснув на клавішу, й екран засвітився. Ніякого пароля я не побачив, тому натиснув на віконце пошти, а тоді — на теку «Вихідні». Порожньо. У теці «Вхідні» було двадцять вісім повідомлень, усі датовані у проміжку між звільненням Альвіна з в'язниці й арештом за вбивство Майї.

Більшість листів якісь дурниці: реклама й «листи щастя». Лише два особисті повідомлення. Одне від якогось Кнута: «Не хочу мати більше з тобою діла. Я почав нове життя. З поміччю Господа і Його милістю я зазнаю вічного життя. Він простить мені мої гріхи».

Друге повідомлення було надіслане з іншої мережевої адреси. Я відчув, як почастішав пульс, коли я прочитав його: «Більше жодних е-мейлів, така умова. Я повинна покладатися на тебе, а ти наберися терпіння. Зустрінемось, як домовлялися. Не бійся, я не відступлю. Разом ми зробимо так, щоб твої мрії здійснилися». Адреса відправника: rosomaha@hotmail.com

Я не міг нічого довести, але інтуїція наполегливо підказувала, що нарешті я знайшов те, чого шукав. Ледь не спинним мозком відчував: листа написала Ніна Гаґен. Це себе вона називала Росомахою. Альвіна Му я вже трохи знав, достатньо, щоб здогадатися, які його мрії стали нашим жахіттям.

Розділ 43

Прокурор Крістер Бонде дивився на мене з виразом глибокої недовіри.

— Я мушу розставити всі крапки над «і», Бренне, — сказав він; раніше він звертався до мене на ім'я, тепер я став для нього просто «Бренне». — Ти хочеш, щоб я підписав дозвіл на обшук у помешканні Ніни Гаґен? — Бонде помахав листом, який я йому щойно вручив.

— Так. Про це написано в клопотанні.

— Гаразд. Зрозуміло. Незрозуміло тільки навіщо це?

Я розтулив рота, щоб відповісти, але він урвав мене.

— Точніше кажучи, я не розумію, як це стосується нашої справи.

Я зітхнув.

— Я вважаю, що Ніна Гаґен збрехала в суді й надала Альвінові фальшиве алібі.

— Це я теж зрозумів. То й що?

— Як — що?! Хіба це не робота поліції перевірити підозру щодо скоєння злочину?

— Усе правильно… Та перш ніж щось робити, наприклад, влаштовувати обшук у її помешканні, треба мати реальні, обґрунтовані підстави. Ми не можемо просто так ввалюватися до людей додому. Потрібні відповідні, юридично підкріплені висновки. І ти про це чудово знаєш.

Я почав сердитися.

— Та я щойно тобі пояснив, що…

Бонде знову урвав мене на півслові.

— Ти щойно виклав переді мною купу чуток, припущень і спекуляцій, які не мають жодного обґрунтування і нікуди не провадять слідство. Ось з чим ти прийшов!

— Повідомлення в комп'ютері Альвіна…

— …нічого не означає, сам знаєш.

— Якщо відправником була Ніна Гаґен, якщо вона і є Росомахою, то це означає дуже багато.

— Так! Якщо… У цьому ж проблема. Якщо! Ми, не можемо стверджувати.

— Ви мусите перевірити! Вона може виявитися співучасницею убивства Майї. Я вважаю цю жінку небезпечною.

Бонде важко зітхнув.

— Гаразд, Бренне. Цілком імовірно, ти маєш рацію, і алібі Альвіна Му сфабриковане, так? Я поговорю з компетентними людьми в прокуратурі. Можливо, ми візьмемо Ніну Гаґен в детальнішу розробку, якщо знайдемо для цього достатній привід, але не тепер. І аж ніяк не як фігуранта в нинішніх слідчих діях у справі Ганса Ґудвіка.

— Це недобре!

— Інакше не буде. Я не розумію, чого ти добиваєшся. Що, у біса, тут спільного зі справою Ґудвіка, можеш мені сказати?

— На мою думку, саме Ніна Гаґен вбила Альвіна Му.

Крістер Бонде підвівся зі стільця і глянув на мене з висоти свого зросту.

— Нарешті! Я знав, що за цим щось криється! Ми повинні взяти Ніну Гаґен в коло підозрюваних, щоб потім ти міг красуватися у суді перед присяжними й розказувати їм, як поліція проводить слідчі дії з іншим злочинцем, а слідчі дії ще ж не закінчені! Ти мене що, за дурня маєш! З-поміж усіх підступних, неприкритих викрутасів…

Крістер Бонде палав праведним гнівом.

— Усе не так, Крістере! Я гадаю… Я цілком щиро вважаю, що ця жінка може стояти за…

— Тому ти прийшов до мене саме тепер? Перед самими судовими слуханнями? Облиш, Мікаелю!

Я опустив руки. Так чи інак, я не мав великої надії, що Бонде прислухається до моїх слів, але ніяк не сподівався, що він потрактує їх за хитрий адвокатський хід.

— Я можу