Петро Михайлович Лущик - Ратники князя Лева

— З ким маємо честь розмовляти? — запитав Неждан.

Почувши майже бездоганну латину, той сторопів. Він перезирнувся зі своїми супутниками. Видно, й ті не сподівалися почути відповідь на це запитання.

— Хто ви? — запитав тевтонець.

— Нам видається, що саме ви маєте назватися першими, — продовжив Неждан.

— Я комтур Ульріх фон Зальц, і я не розумію, чому повинен називати себе першим, — пихато відповів головний.

— Та хоча б тому, що перед вами шевальє, — пояснив Руерг.

Хоч титул шевальє приблизно рівнявся титулу комтура, а насправді був навіть нижчий, Ульріх фон Зальц від несподіванки аж випрямив спину. Напевне, вся попередня заготовка до подібних зустрічей виявилася непотрібною.

— Крім того, шановний, перед вам два намісники Бакоти: я представляю хана Ногая, а короля Лева представляє Неждан.

Руерг кивнув на русича. Тут тевтонець розгубився остаточно, але щоб не виглядати смішним, він вийняв зі складок одягу згорнутий у рурку лист і подав Неждану.

— Якщо так, то це, напевне, адресоване вам, — сказав фон Зальц.

Здивований Неждан розгорнув листа. Підпис короля Лева свідчив, що подателі цього листа прямують до Святої Землі, є особистими гостями короля і перебувають під його захистом. Усім служивим людям належало не перешкоджати Ульріху фон Зальцу та його супутникам і сприяти виконанню їх благородної місії.

Неждан переклав листа Руергу.

— Лист дійсно написав король? — засумнівався Тугар.

— Ось його печатка, — показав Неждан.

Він обережно згорнув листа і повернув комтуру.

— Я виконаю волю короля, — сказав він. — Ви можете залишитися в Бакоті відпочити перед подальшою дорогою. Гадаю, шевальє також не проти.

Руерг невизначено гмукнув. Це могло означати або цілковиту згоду, або ж навпаки. Неждан і тевтонці сприйняли перше.

— Опісля можете продовжити свій шлях, — закінчив Неждан.

Комтур поклонився на знак вдячності.

— Ми скористаємося з вашої гостинності, — сказав фон Зальц. — Нам дійсно потрібно декілька днів відпочити, та й коням треба відновити сили. Крім того, шановні, у нас тут є ще одна справа.

Це насторожило Неждана. І не лише його.

— Чи можу дізнатися, що це за справа? Можливо, я зможу вам чимось допомогти?

— Це було б добре, — мовив тевтонець. — Але, з вашого дозволу, ми хочемо спочатку десь розміститися.

— Що ж, воля ваша.

Ульріх фон Зальц обернувся і махнув рукою. Решта тевтонців зрушили з місця і почали наближатися.

— Не подобається мені все це, — зізнався Тугар, спостерігаючи за наближенням лицарів.

— Мені також, — підтримав його брат.

Карл Руерг руської мови не знав, але і він міг приєднатися до думки братів. Поява тевтонців у Бакоті була невипадковою.

Поява несподіваних гостей навіть для невеликої Бакоти залишилася майже непоміченою — прикордонне місто звикло до подібних візитів. Напевне, єдиними, хто на це звернув увагу, був власник заїжджого двору, де зупинилися тевтонці, і Тугар з Нежданом. Та ще Карл Руерг. Почувши від тевтонців, що вони прямують у Святу Землю, шевальє слушно припустив, що крайньою точкою їх подорожі буде замок Монфор, де зараз перебуває Гросмейстер ордену фон Зангерсхаузен. Але перед тим пілігрими зійдуть на берег в Акрі. Чому б із ними не відправити листа Великому магістру, у якому детально описати своє становище?

З цією думкою Карл Руерг підійшов до комтура Ульріха фон Зальца. Тевтонці саме закінчували обідати, коли в дверях заїжджого двору з’явилася довготелеса постать госпітальєра. Привітавшись, Руерг присів на запропоновану лаву. Після звичайних за подібних обставин слів фон Зальц висловив неприховане здивування від присутності тут, так далеко від християнського світу, його, себто шевальє.

— До того ж як намісника Орди! — закінчив Ульріх. — Шевальє, ви повинні вдовольнити нашу цікавість і розповісти нам про причини, які привели вас сюди.

— Для цього, напевне, доведеться розповісти все своє життя, — ухилився від прямої відповіді Руерг. — Але щоб ви не вважали мене невихованим, скажу, що це лише один з епізодів моєї подорожі. На жаль, більше я не можу вам повідомити. Прошу зрозуміти мене правильно.

— Що ж, ми поважаємо таємниці інших, — згодився комтур. — Ви давно у Русції?

— Саме тут — півроку. Тому я обмежений у звістках із Палестини і Риму. Хочу спитати вас, чи дійсно почив Його святість папа Климент?

— Так. Це сталося в грудні.

— А престол?.. Вакантний?

— Коли ми від’їжджали з Кенігсберга, папу ще не обрали. А звідки вам про це відомо?

— Через Бакоту проходить багато торгових караванів, — невизначено сказав Руерг.

Ульріх фон Зальц кивнув головою.

— Ви говорили про справу, яку хотіли б вирішити в Бакоті, — змінив тему Руерг.