Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

— Там менше людей. Та й краєвид думаю, кращий, бо сонце опускається там за пагорби, які затулятимуть його від наших очей.

— Хто ти, Ігоре?

— Добре запитання, — відповів він. — Я й сам хотів би знати на нього відповідь.

Ще одна позитивна риса. Він не починає розповідати, який він багатий, розумний, спроможний на те й на те. Йому лиш цікаво подивитися з нею на призахідне сонце, і цього досить. Вони мовчки пройшли в самий кінець пляжу, зустрічаючись із людьми всіх різновидів. З подружніми парами старшого віку, які нібито жили в іншому світі, що не має ніякого стосунку до кінофестивалю, з молодиками в чудернацьких костюмах, які бігли на роликових ковзанах, заткнувши вуха навушниками. З вуличними торговцями, котрі розіклали свої товари на килимках, прив’язавши до кожного з кутів такого килимка шворочки, щоб на перший сигнал про появу податкового інспектора вмить перетворити свою «вітрину» на сумку, й так вони дійшли до лави, що з якоїсь незбагненної причини була охоплена поліційною стрічкою — адже то була звичайнісінька лава з тих, які стоять на будь-якому майдані. Морін помічає, що її супутник обернувся кілька разів, ніби сподівався зустрітися тут із кимось. Але, мабуть, ішлося не про те — просто він побачив чиєсь знайоме обличчя.

Вони виходять на пірс, де човни трохи затуляють краєвид, але зрештою знаходять усамітнене місце, де сідають на лаву зі зручною спинкою. Вони тут самі-одні — навряд чи хтось може прийти туди ще, адже там нічогісінько немає й нічого не відбувається. Морін перебуває в чудовому настрої.

— Який краєвид! Ти знаєш, чому Бог вирішив відпочити на сьомий день?

Ігор не зрозумів її запитання, але вона провадить:

— Бо на шостий день, коли Він уже закінчував роботу й готувався подарувати людям чудовий і досконалий світ, до нього підійшла група продюсерів із Голлівуду. «Не турбуйтеся про решту! Ми самі подбаємо про кольорову плівку для зображення призахідного сонця, про спецефекти грози, про досконале освітлення, про звукове обладнання, яке імітуватиме плюскіт хвиль із такою досконалістю, що, слухаючи його, людина думатиме, що це шумить справжнє море!

Вона засміялася сама. Чоловік, який сидів поруч із нею, був дуже серйозний.

— Ви запитали в мене, хто я такий, — сказав він.

— Я не знаю, хто ти такий, але, бачу, ти добре знаєш місто. І можу ще додати: зустріч із тобою стала для мене справжнім благословенням. Протягом одного дня я пережила надію, розпач, самотність і приємне відчуття доброго товариства. Багато таких різних емоцій, поєднаних разом.

Він дістає з кишені дивний предмет — такий собі дерев’яний брусок, не довше п’ятнадцяти сантиметрів.

— Світ небезпечний, — каже він. — Незалежно від того, де ви перебуваєте, вам завжди загрожує небезпека зутрітися з тими, хто в будь-яку мить готовий напасти, пограбувати, вбити. І ніхто, повірте, ніхто не вміє захищатися. Ми всі перебуваємо в руках тих, хто сильніший.

— Ти маєш слушність. Але, схоже, цей дерев’яний брусочок ти носиш із собою саме для того, щоб ніхто не зміг учинити тобі зла.

Він відкриває верхню частину бруска й делікатним рухом художника, що кладе останній мазок на свою картину, тягне за кришку, що виявляється голівкою якогось напрочуд довгого цвяха. Промені сонця віддзеркалюються від блискучого металу.

— В аеропорту тобі б не дозволили пронести цю річ у літак, — сміється вона.

— Звісно, ні.

Морін з радістю подумала, що перебуває в товаристві чоловіка гречного, порядного, мабуть, багатого, але також спроможного захистити її від усіх небезпек. Їй невідома кримінальна статистика цього міста, але завжди треба думати про все, сказала вона собі подумки.

Для того й існують чоловіки — щоб наперед подумати про все.

— Звичайно, для того, щоб ефективно користуватися такою зброєю, треба точно знати, в яке саме місце уколоти. Хоч цей стилет і сталевий, проте він легко може зламатися, бо діаметр у нього малий і він надто короткий, щоб завдати серйозних ушкоджень. А без точності не буде й результату. Він підіймає стилет угору й притуляє його гостряком до вуха Морін. Її перша реакція — страх, але вона відразу змінюється збудженим зацікавленням.

— Ось одне з ідеальних місць, наприклад. Трохи вище, й кістки черепа захистять від удару. Якщо вдарити трохи нижче, влучиш у вену й людина може померти, але вона встигне відреагувати. І якщо вона озброєна, то вистрілить у відповідь, адже я дуже близько до неї.

Лезо повільно опускається, доторкаючись до її тіла. Воно ковзає по одній груді, і Морін розуміє: він хоче справити на неї враження й водночас розпалити її.

— Мені й на думку ніколи не спало б, що фахівець у галузі телекомунікацій може бути таким експертом у цій справі. Але якщо я правильно тебе зрозуміла, вбити цією штукою людину досить складно.

Вона ніби хотіла сказати: «Твоя розповідь дуже мене зацікавила. І ти мені цікавий як чоловік. Через мить, будь ласка, візьми мене за руку, й ми разом подивимося, як заходить сонце». Лезо ковзнуло по груді, але там не затрималося. Та цього було вже досить, щоб розпалити в ній бажання. Нарешті гострий кінчик стилета зупинився трохи нижче від її пахви.

— А ось тепер він навпроти вашого серця. Навколо нього ребра грудної клітки — це його природний захист. Під час бійки було б неможливо завдати тяжкої рани таким малим інструментом. Його лезо, безперечно, наштовхнулося б на ребро і навіть якби воно проникло в тіло, супротивник не втратив би багато крові й не був би виведений із ладу. Можливо, він навіть не відчув би