Януш Пшимановський - Витівки Йонатана Коота

дороги, про правильність якої переконали їх факти.

— Ну, звичайно! — мовив Повзик, але, помітивши, що знову вискочив, як голий з маку, додав: — Хіба що…

— Наша трійка зробить, що зможе, — пообіцяла Зося, — тільки не знаю, чи зможе.

— Сьогодні ще сили прогресу в наступі,— озвався Бікі.— Тютюнові й алкогольні вироби перестали бути товарами насущних потреб, але не забувайте, що ми маємо справу з людьми.

— Що ти хочеш цим сказати? — суворо спитав Йонатан.

— Що люди часто чинять нерозсудливо і навіть безглуздо, історія знає багато доказів цього.

— Ми живемо на Землі, Хелонідес, і не можемо мати справу тільки з тваринами. До того ж, твої слова суперечать тому, з чим ми всі, включаючи й тебе, погодились. Адже ми дійшли висновку, що Місто достатньою мірою стероризоване.

— Цілком достатньою, капітане, я сказав би, навіть максимальною.

— А може б, їм усе-таки час від часу терору підкидати? — запропонував Повзик.

— Хоч я й не знаю, як довго вони витримають потрійну заборону, вважаю, що струни перетягувати не можна, — наполягав на своєму Бікі.

— Якої ще струни? — здивувався сержант.

— Струни терпіння, любий Ерику, — шепнула йому Зося.

— Отож-бо, солдати. Не можна. Певне, ніхто з вас не запам’ятав, що сказав боцман у неділю про неприпустимість насильства. Досі Марієтта і Ян відпочивали в «Перепалці» доброхіть. Якщо ми й далі тероризуватимемо Місто, доведеться затримувати їх там силою. Чи маємо ми на це право?

— Ні,— похитала головою агент Зет.

— Hi, — сказав сержант Хелонідес.

— Не маємо, — погодився з усіма сержант Повзик. — Та якщо виникне потреба, вони в мене не рипнуться…

— Не виникне, — урвав його командир. — Усі ваші думки й пропозиції я вислухав і тепер наказую: сержантові пілоту Повзику через шість хвилин вирушити в транспортний політ до машини Яна Радохи. Взяти з собою ключики від машини, які досі були гарантією того, що так звані жертви викрадення не повернуться передчасно.

— Слухаюсь, — відказав Повзик, розігріваючи суглоби. — Я їх скину йому просто в руки.

— Сержант Хелонідес вибачиться перед боцманом Добромиром за наше зникнення, пояснивши його тим, що ми одержали термінове замовлення, і водним шляхом вирушить до джерела біля пам’ятника Спраглому Партизанові, де чекатиме на нас.

— З якої години я маю бути там?

— З дванадцятої дня.

— Слухаюсь.

— Зет разом з підлеглою групою будуть моєю таємною охороною на вулицях Міста в соту годину терору.

— А що буде, коли тебе хтось упізнає, капітане? — зі страхом спитала безстрашна агентка.

Коот усміхнувся. Діставши з рюкзака блакитний бант, він зав’язав його собі на шиї, що змінило його до невпізнання. Бо чим грізніший і красивіший кіт, тим дурнуватіший вигляд він має з бантом на шиї.

Розділ VIII
Важка дорога до перемоги

Надходила дванадцята. Сонце світило з бездимного неба, забавляючись розгляданням облич музикантів «Фенол Бемоль Олд Бой Банду», які кумедно віддзеркалювались у блискучій поверхні труб. Капельмейстер Тронбонь, висипавши з кишені рештки кришок для горобців, ходив поміж рядами і перевіряв, чи в усі музичні інструменти вставлено сурдини.

— Граємо бадьоро, весело, оптимістично, але piano, pianissimo, — приказував він, то музичною мовою означало «тихо», «якнайтихіше».

Люди прогулювались площею Гармонійного розвитку, розмовляючи впівголоса, бо ніхто не ганяв по колу на мотоциклі без глушника, не співав пісню «Пий, брате, пий! На старість торба і кий!», не вмикав гучномовців на повну потужність. Чути було жайворонка, спеціально, певне, запрошеного міськими властями, який то піднімаючись угору, то падаючи вниз, виспівував свою безжурну пісеньку.

Всі були святково вбрані, оскільки мали відбутися зразу дві урочистості. У затінку, на південній частині площі, столярний кооператив «Стругач прогресу» мав передати в дарунок молодим подружжям десять комплектів меблів, зроблених понад план у період від понеділка до середи в години, які досі гаялися на задоволення наркоманських потреб. Великий транспарант, почеплений на висоті третього поверху, закликав:

Замість цигарки смалити, Поможи сім’ю створити.

На освітленій сонцем північній стороні площі було напнуто стрічку, яку раціоналізаторка Катажина в парі з віце-головою Ради Друзів Дитячих Ясел Пшемиславом Спритеком мала розрізати точнісінько опівдні, відкриваючи від імені жінок нові ясла в колишньому приміщенні витверезника. Ще вчора потрапити туди можна було з вузенької вулички Бербелюха, та у зв’язку із зміною призначення закладу було пробито двері