Нацуме Сосекі - Ваш покірний слуга кіт

перевертень у припадку ненависті до хаорі. Від нього походять давні самураї й нинішні урядовці. Отак у погоні за новизною, силкуючись переплюнути один одного, перевертні видумували щораз іншу одежу, поки нарешті не з’явився на світі потворний фрак з ластів’ячим хвостом. Якщо прослідкувати походження різних видів одежі, то виявиться, що вони виникли не з примусу, не знічев’я, невипадково і не через бездумність, а з непереборного почуття суперництва, з шаленої жадоби прибирати щораз іншого вигляду будь-що перевершити ближнього, щоб можна було сказати: «Я — не те, що ти». Такі ж психологічні мотиви лежать в основі усіх інших славнозвісних винаходів. Як природа не терпить порожнечі, так людина ненавидить рівність. 3 ненависті до рівності людина хоч-не-хоч звикла до одягу як до свого м’яса й кісток: одежа стала часткою її єства, а тому пропозиція відкинути її й вернутися до первісної епохи справедливості — маячня божевільного. Навіть якщо ви змиритеся з прізвиськом «божевільний», то все одно вернути давню епоху вам не вдасться. На думку цивілізованої людини, хто вернеться до наготи — той перевертень. Навіть якби мільйони людей підпали під вплив перевертнів і роздяглися — мовляв, так досягнемо рівності, нам не буде соромно, бо всі ми перевертні, - все одно навіть тоді нічого не вийшло б. Тому що відразу наступного дня, як у світі заживуть самі перевертні, між ними почнеться боротьба. Як не можна змагатися одягненими — будуть змагатися голими. Голі за всяку ціну знайдуть відміну між собою. Уже з цього погляду не варто скидати одежі.

А проте цілий натовп людей, що оце кишів перед моїми очима, поскидав із себе штанці, хаорі й хакама і поскладав їх на полиці. Безцеремонно виставивши на вселюдський огляд своє непривабливе єство, люди спокійнісінько, наче так і треба, дружньо розмовляють одне з одним, сміються. Саме таке видовище я раніше назвав дивовижею. От про це я матиму честь розповісти зараз з усією гречністю вам, цивілізовані панове.

Там панувало таке безладдя, що я, далебі, не знаю, з чого почати. У тому, що робили перевертні, не було жодної логіки, тож дати послідовний опис видовища неможливо. Почну з басейну, чи що? Я, правда, не знаю, чи це басейн, але думаю, що басейн. Басейн, завширшки три сяку, завдовжки півтора кена, поділений навпіл переділкою. В одну половину налито якусь білувату воду. Здається, її тут називають цілющою. Вода така каламутна, наче в ній розчинили вапно. І не просто каламутна, а якась масна і важка. Не дивно, що вона видається протухлою. Адже, як я довідався, її міняють раз на тиждень. У другій половині басейну звичайна гаряча вода. Але я б не міг присягтися, що вона чиста й прозора. Вона кольором скоріше подібна до дощової води в цебрі, коли її добряче збовтають. Тепер я розповім про перевертнів. О, це не легка справа. От коло басейну з протухлою водою стоять два молодики. Вони стоять один навпроти одного і поливають животи гарячою водою. Чудова забава! Обидва такі чорні, що далі нікуди. «Oтi перевертні з біса здорові!» — подумав я, кинувши погляд на парубків. 3ненацька один з них, розтираючи груди рушником, проказав: «Слухай, Кін-сан, щось мені тут болить. Чого б це?» Кін-сан запально відповів: «Не що інше як шлунок. Від шлунка не важко й померти. Отож гляди». — «Але ж у мене зліва болитъ», — і перший парубок тицьнув пальцем у лівий бік грудей. «Ото-ото, саме там лежить шлунок. Зліва шлунок, праворуч легені». — «Ого, — перший парубок поплескав себе по крижах, — а я гадав, що шлунок тут». — «Там про стріл буває», — сказав Кін-сан. У ту хвилину в басейн шубовснув чоловік років двадцяти п’яти з ріденькими вусиками. Прилипле до тіла мило разом з брудом сплило і заблистіло, наче осуга, на поверхні води. Поряд, ухопившись за коротко обстриженого чоловічка, про щось розводився лисий дідок. З води стирчали тільки їхні голови. «Старість — не радість. Як розум ослабне, з молодими не позмагаєшся. А от і тепер якнайгарячіша вода мені подобається». — «Пане, та ви ще молодчага хоч куди. Ви ж такі бадьорі і жваві. Що вам ще треба?» — «Е, жвавості в мене більше нема. Одне тільки добре, що не хворію. Якщо людина злого не вчинила, до ста двадцяти доживе». — «Ого, невже?» — «За сто двадцять ручуся. А от до Реставрації в Усіґоме при дворі Маґарібуті, сьогунового васала, один слуга до ста тридцяти дожив». — Оце чоловік пожив!» — «Еге, так довго жив, що навіть власних літ не пам’ятав. Казав, що до ста пам’ятав, а потім забув. Я його знав тоді, як йому сто тридцять було. Він тоді ще не вмер. Що сталося згодом, не маю жодної гадки. Може, і досі собі живе». І старий виліз з басейну. Чоловік з ріденькими вусиками злегка посміхався, розкидаючи навколо себе клапті піни, схожої на шматочки слюди. Замість дідка у басейн ускочив незвичайний перевертень з витатуйованою на спині картиною. Вона, мабуть, зображала Івамі Дзютаро [153] в ту мить, як він, розмахнувшись мечем, завдає останнього удару велетенському змієві. На превеликий жаль, картину не довершили: не вистачило змія, отже, і вигляд у Дзютаро був розгублений. Занурюючись у воду, перевертень з картиною на спині пробурчав: «От неподобство, охолола!» Незабаром услід за ним у воду поліз ще один перевертень. «Що це таке?… Трохи б гарячішої», — сказав він, а перекривлене обличчя видало, що йому нестерпно жарко. Зустрівшись поглядом з Дзютаро, перевертень привітав вого словами. «О, майстер!» У відповідь Дзютаро буркнув «а!» і спитав: «Що з Тамі-саном?» — «А що з ним може статися? Тішиться брязкотом грошенят, та й усе». — «Не тільки брязкотом…» — «Он як? Він таки темна особа… Чомусь його ніхто не любить, ніхто не довіряє. Майстру не слід бути таким». — «Еге ж, його не назвеш скромним. Дуже заноситься. Тому ніхто не йме йому віри». — «Правду кажете. Він не кмітливіший за інших, а кирпу, бач, гне. Собі тільки на шкоду». — «Старий на вулиці Сіраґане вмер, зостався тільки бондар Мото-сан, власник цегельні Омаса та ви. Ото й усі майстри. Я хоч тутешній, а Тамі-сан бозна звідки привіявся». — «Еге ж. Але все-таки він дечого доскочив». — «Доскочити доскочив, але чомусь він людям не подобається. Ніхто з ним не хоче водитися». Отак перетирали на зубах Тамі-сана.

Залишимо в спокої половину басейну з чистою водою. Я глянув на другу половину з білуватою водою: вона була напхом напхана людьми. Правильніше сказати, не люди входили у