Умберто Еко - Ім'я рози

користь торгівлі в королівстві, але найголовнішим тепер було знищити «пастушків», — та й дати добру науку всім добрим християнам, яким тепер доведеться оплакувати їхні злочини. Але чимало християн не послухались короля, вважаючи, що захищати гебреїв не слід, адже вони завжди були ворогами християнської віри. В багатьох містах люди, які мали сплачувати гебреям лихву, тішилися, що «пастушки» примушували їх спокутувати за їхні статки. Тоді король під страхом смерті заборонив допомагати «пастушкам». Він зібрав велике військо і напав на них; чимало з них було вбито, інші врятувалися втечею і поховались у лісах, де гинули від голоду і холоду. Одне слово, всіх їх було знищено. А люди короля виловлювали їх і вішали по двадцятеро-тридцятеро за раз на найвищих деревах, щоб видовище їхніх трупів було вічним напоминанням для тих, хто захоче знов збурити мир у королівстві.

Дуже особливим було те, що у Сальваторових устах історія ця звучала так, немов то був якийсь героїчний подвиг. Він справді був переконаний, що натовп «пастушків» прагнув завоювати Христовий Гріб і звільнити його від невірних, — я так і не зміг його переконати, що Святий Гріб вже було славно завойовано за часів Петра Пустельника та святого Бернарда і за правління Людовіка Святого Французького. Хай там як, але Сальватор так і не потрапив до краю невірних, а мусив якнайшвидше драпати з Франції. За його словами, він прибився в околиці Новари, але як там було, так ясно і не сказав. Врешті він дійшов до Казале, де знайшов прихисток у монастирі міноритів (і саме там, гадаю, зустрів Ремиґія). То були якраз ті часи, коли, боячись папських гонінь, багацько міноритів міняло габіт і шукало притулку в монастирях іншого ордену, щоб не опинитися на огнищі. Це ми вже чули від Убертина. Сальватор був вельми повороткий у всіляких чорних роботах (навправлявшись у всьому досхочу спершу в нечестивих цілях, коли блукав сам по собі, а потім у святобливих цілях, коли мандрував заради Христової любові), і келар одразу взяв його за помічника. Тому вже багато років він живе тут, мало цікавлячись пишнотою ордену, а більше — порядкуванням в пивниці і коморі, маючи змогу їсти, не крадучи і, хвалити Господа, не боячись бути спаленим.

Отаку-от історію почув я од нього між одним шматком їдла і другим. І я питав себе, що ж він тут вигадав і що замовчав.

Я дививсь на нього з цікавістю, та не тому, що пригоди його були чимось винятковим, а саме тому, що вони напрочуд ясно підсумовували всі ті численні події і нуртування, які робили тогочасну Італію такою захопливою і незбагненною.

Що ж я дізнався з цих оповідок? Передо мною постав образ людини, яка вела повне пригод життя і здатна була завиграшки убити собі подібного, навіть не усвідомивши власного злочину. Хоч тоді всі переступи божественного закону в моїх очах все ще були однаково ганебні, я вже починав розуміти деякі речі, про які чув, і збагнув, що одна річ — різанина, якої допускається юрба у полоні сливе екстатичного захвату, плутаючи закони диявольські з законами Господніми, і зовсім інша річ — особистий злочин, скоєний холоднокровно, мовчки і лукаво. І я не думав, що Сальватор здатен заплямувати себе таким злочином.

З другого боку, я хотів з'ясувати, що ж означають настоятелеві натяки, і мені не давала спокою думка про фра Дольчина, про якого я майже нічого не знав. А все ж привид його був немов невидимо присутній при багатьох розмовах, що їх я почув за ті два дні.

Тому я й спитав навпростець: «Чи не зустрічав ти бува у своїх мандрах фра Дольчина?»

Реакція Сальватора була вельми особливою. Він вителющив очі, якщо їх можна було ще більше вителющити, почав безперестанку хреститися, пробурмотів кілька обривистих фраз мовою, якої я того разу справді зовсім не зрозумів. Але мені здалося, що він заперечує. Досі він дивився на мене прихильно й довірливо, я б навіть сказав — приязно. А в ту мить він зиркнув на мене мало не з ненавистю. А тоді під якимось приводом пішов геть.

Мене пожирала цікавість. Ким же був той чернець, який вселяв страх у кожного, хто чув його ім'я? Я вирішив не стримувати більше свого бажання знати. Думка блиснула мені в голові. Убертин! Він сам назвав це ім'я, ще першого вечора, коли ми з ним зустрілися, і він добре знав історію, явну і потайну, братів, братчиків і всіх інших угруповань останніх років. Де ж його знайти о цій порі? Він напевне в церкві, заглиблений в молитву. А позаяк я мав трохи вільного часу, туди я й пішов.

Але там його не було, і я не бачив його аж до вечора. І так моя цікавість зосталася незаспокоєною, а тим часом скоїлися інші події, про які тепер пора розповісти.

Третього дня ЧАС ДЕВ'ЯТИЙ,

де Вільям розповідає Адсові про велику ріку єресі, про роль посполитих у церкві, про свої сумніви стосовно пізнаваності універсальних законів і мимохідь пояснює, як він розгадав чорнокнижницькі знаки, що їх залишив Венанцій

Вільяма я знайшов у майстерні, він працював разом з Николою, обоє були вельми заглиблені у свою роботу. Вони розклали на столі силу-силенну маленьких скелець, призначених, мабуть, для вітражів; деякі з них були вже зменшені відповідними інструментами до бажаної товщини. Вільям випробовував їх, підносячи собі до очей. Никола ж пояснював ковалям, як ті мають зробити хомутець, у який потім буде вставлено підхожі скельця.

Вільям роздратовано бурчав, бо лінза, яка поки що найбільше його задовольняла, була смарагдового кольору, а він, мовляв, не хоче, щоб пергамени в його очах були схожі на моріжки. Никола відійшов, щоб понаглядати за ковалями. Поки Вільям перебирав скельця, я переповів йому свою розмову з Сальватором.

«Немало пережив цей чоловік, — мовив він, — може, він і справді братався з дольчиніянами. Монастир цей — цілий мікрокосм, і до повної картини бракує ще хіба легатів Папи Йоана і брата Михаїла».

«Учителю, — сказав я йому, — я геть нічого не тямлю».

«У чому не тямиш, Адсо?»

«Насамперед, у відмінностях між різними гуртами єретиків. Але про це я розпитаю вас пізніше. Тепер же мене мучить питання, що таке сама відмінність. Мені здалося, що, бесідуючи з Убертином, ви хотіли довести йому, що всі вони, святі та єретики, на один копил. Натомість розмовляючи з настоятелем, ви силкувалися пояснити йому відмінності між одним єретиком і другим та між єретиком і православним. Тобто,