Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і фiлософський камiнь

Гаррі намагався послабити мотузки, якими був зв'язаний, але ті не піддавалися. Він мусив відвертати увагу Квірела від дзеркала.

- Але Снейп, здається, завжди мене ненавидів, - сказав він.

- Ох, звісно, - недбало погодився Квірел, - ще й як ненавидів! Він був у Гоґвортсі разом з твоїм батьком, - ти цього не знав? Вони не терпіли один одного! Проте він ніколи не прагнув твоєї смерті.

- Але кілька днів тому я чув, як ви ридали. Мені здалося, що Снейп вам погрожував...

На Квіреловому обличчі вперше промайнув страх.

- Іноді, - сказав він, - мені буває нелегко виконувати накази свого Пана. Він - великий чаклун, а я слабкий чоловік...

- Тобто, це він тоді був у тій кімнаті з вами? - здивувався Гаррі.

- Він зі мною всюди, хоч би де я був, - спокійно відповів Квірел. - Я зустрів його, мандруючи по світу. Я був молодий і дурний, сповнений усіляких безглуздих ідей про добро і зло. Лорд Волдеморт довів мені, як я помилявся. Немає добра і зла, є тільки могутність і ті, хто заслабкий, щоб її прагнути... Відтоді я вірно йому служив, хоч не раз і підводив... Він мусив бути дуже суворим зі мною.

Квірел раптом здригнувся.

- Так просто він не прощає помилок. Коли я не зумів украсти камінь із «Ґрінґотсу», він був дуже незадоволений. Покарав мене... вирішив пильніше стежити за мною...

Голос Квірела затих. Гаррі пригадав свою подорож на алею Діаґон. Як міг він бути таким дурнем? Саме тоді він уперше побачив Квірела, ще й тиснув йому руку в «Дірявому Казані».

Квірел тихо лайнувся.

- Нічого не розумію... Може, той камінь всередині дзеркала? Може, його треба розбити?

Гаррі перебирав у голові різні варіанти.

«Чого в цю мить я хочу найдужче в світі? - думав він. - Я хочу знайти камінь раніше від Квірела. Отже, якщо я гляну в дзеркало, то побачу, як знаходжу його, тобто побачу, де він схований!.. Але як подивитися, щоб Квірел не розгадав моїх намірів?»

Гаррі спробував посунутися ліворуч, щоб опинитися перед дзеркалом непомітно для Квірела, але мотузки надто міцно обплітали йому ноги: він утратив рівновагу і впав. Квірел не звернув на це уваги. Він і далі розмовляв сам із собою.

- Навіщо це дзеркало? Як воно працює? Допоможи мені, мій Пане!

На превеликий жах, Гаррі почув, як відгукнувся голос, що виходив, здається, із самого Квірела.

- Використай хлопця!.. Використай хлопця!..

Квірел повернувся до Гаррі.

- Ану, Поттере, ходи-но сюди!

Ляснув у долоні - і з Гаррі спали мотузки. Він повільно звівся на ноги.

- Ходи сюди! - повторив Квірел. - Глянь у дзеркало і скажи мені, що ти бачиш.

Гаррі ступив крок уперед. «Я мушу збрехати, мушу збрехати...» - розпачливо думав він. - «Мушу подивитися й збрехати, ось і все...»

Квірел підступився ближче. Гаррі відчув дивний запах, яким відгонив, здається, Квірелів тюрбан. Заплющив очі, став перед дзеркалом і розплющив їх.

Побачив своє відображення, спершу бліде й налякане. Але за мить відображення йому всміхнулося. Воно запхало руку до кишені й витягло звідти криваво-червоний камінь. Тоді підморгнуло й засунуло камінь назад - Гаррі відчув, як щось важке впало до його справжньої кишені. Якимось чином - неймовірна річ! - він здобув камінь.

- Ну? - нетерпляче запитав Квірел. - Що ти там бачиш?

Гаррі набрався відваги.

- Бачу, як мені тисне руки Дамблдор, - вигадав він. - Я... я виграв для Ґрифіндору кубок гуртожитків!

Квірел знову лайнувся.

- Забирайся звідси! - звелів він.

Відступаючи набік, Гаррі відчув, як до його ноги торкається філософський камінь. Ну що - пан чи пропав?

Але не встиг він ступити й п'яти кроків, як пролунав високий голос, хоча Квірел навіть не ворушив устами.

- Він бреше!.. Він бреше!..

- Поттере, назад! - закричав Квірел. - Кажи мені правду! Що ти там щойно побачив?

Знову залунав високий голос:

- Дай мені поговорити з ним! Лицем до лиця!..

- Мій пане, вам забракне сили!

- Вистачить... для цього!

Гаррі здалося, ніби його прикувала до місця пастка диявола. Не міг ворухнутися. Він нажахано спостерігав, як Квірел почав розгортати свій тюрбан... Що діється? Тюрбан упав додолу. Без нього Квірелова голова видавалася напрочуд маленькою. А тоді Квірел, не сходячи з місця, повільно обернувся.

Гаррі мав би зойкнути, але не міг видати жодного звуку. Там, де мала бути Квірелова потилиця, було обличчя - найжахливіше з облич, яке коли-небудь бачив Гаррі. Обличчя було біле, мов крейда, мало лихі червоні очі й щілини замість ніздрів, як у змії.

- Гаррі Поттер! - просичало воно.

Гаррі спробував відступити назад, але ноги не корилися йому.

- Бачиш, чим я став? - сказало обличчя. - Сама тінь і мряка... Я маю форму лише тоді, коли можу залізти в чиєсь тіло... Проте завжди знаходяться охочі впустити мене в свої серця і душі!.. Кров єдинорогів додала мені сили... Ти бачив, як вірний Квірел пив її для мене в лісі... Коли я здобуду еліксир життя, то зможу створити власне тіло... Ну, як, може, віддаси мені той камінь, що у твоїй кишені?

Отже, він знав... Раптом Гаррі знову відчув свої ноги. Відступив назад.

- Не будь дурнем! - загарчало обличчя. - Краще рятуй своє життя і приєднуйся до мене... бо інакше скінчиш, як твої батьки... Вони померли, благаючи в мене пощади...

- БРЕШЕШ! - зненацька вигукнув Гаррі.

Квірел наближався до нього спиною, тож Волдеморт і далі міг бачити Гаррі. Зловісне обличчя тепер посміхалося.

- Як зворушливо! - зашипіло воно. - Я завжди ціную хоробрість... Так, хлопче, твої батьки були хоробрі... Спочатку я вбив твого батька, і він бився відважно... А твоя мати загинула намарно... намагалася захистити тебе... А тепер давай мені камінь, як не хочеш, щоб її смерть була цілком даремною!

- НІКОЛИ!

Гаррі стрибнув до вогненних дверей, але Волдеморт верескнув: «ХАПАЙ ЙОГО!», і наступної миті Гаррі відчув на своєму зап'ястку руку Квірела. Неймовірно гострий біль пронизав шрам на його чолі, голова, здавалося, от-от лусне. Гаррі закричав, вириваючись що є сили, і Квірел несподівано відпустив його. Біль почав ущухати, і Гаррі роззирнувся, щоб глянути, де дівся Квірел. А Квірел корчився від болю, дивлячись на свої пальці, які швидко вкривалися пухирями.

- Хапай його! ХАПАЙ! - знову заволав Волдеморт, і Квірел кинувся