Дмитро Білий - Козацький оберіг

й відчинилися. На порозі стояв високий, сивобородий чоловік. Тяжко було визначити, скільки йому років. Борода, що спадала на його широкі груди, була білою, як сніг, але сині очі дивилися пронизливо і ясно. Старець стояв прямо і, не зважаючи на похилий вік, мав доволі сильну статуру.

— Слава Ісусу Христу! Вибачте, будь ласка, пане схимнику, що потурбували вас, але маємо до вас важливу справу, — сказав, скидаючи шапку козак Голота.

— Навіки слава. Заходьте, прошу.

Данько, притримуючи загорнутий Меч, що висів у нього за спиною, увійшов у двері й почав озиратися навкруги. Відразу він відчув вологу прохолоду й запах книжкового пилу. Вони пройшли темним низьким коридором і опинилися в невеликій кімнаті-келії, видовбаній у скелі. Печеру освітлювала свічка, що стояла на невеликому дубовому столі. Поруч лежали дві великі книги. Одна — дуже товста, у пожовклій пергаментній обкладинці з бронзовими накладками. Книга була розгорнута посередині. Було видно, що печерник щойно читав її. Данько побачив списані дрібним почерком папірусні листки. На одному з них блищали ще свіжі чорніла. Придивившись до відкритої книги, Данько зі здивуванням помітив, що її цупкі сторінки були чисті.

— Я козак Голота, а це наш братчик Данько, ми приїхали, щоб… — почав казати козак, але пустельник перервав його:

— Для чого ви прибули, я знаю. Давно чекаю, коли настане час відновити Оберіг, і коли з’явиться той, кому маю передати своє знання про Книгу Низову.

Голос літописця Петра, заворожуючи, лунав під стінами печери. Данько, який вже навчився нічому не дивуватися, тут не стримався й несміливо запитав:

— Але звідки ви знаєте, хто ми такі?

Пустельник ледь помітно посміхнувся:

— Той, хто вміє читати Книгу Низову, може дізнатися з неї набагато більше, ніж ви можете собі уявити.

— Ось вона яка, ця Книга Низова… — зачудувався хлопець.

— Оце і є вона, — промовив літописець Петро й обережно поклав руку на чисті пергаментні сторінки. Козак Голота й Данько завмерли, не відриваючи очей від легендарної книги. Тим часом пустельник знов заговорив:

— Справжнє Знання не може бути відкритим для всіх, але має зберігатися. Ніхто не знає, коли ця Книга опинилася в людських руках, і прочитати її повністю ніколи ніхто із людей не зможе. З прадавніх часів зберігалася Книга у священних місцях низовин Дніпра, тому і зветься Низовою. Написано у Книзі Низовій про минуле й майбутнє землі, що зветься Україною, про її вищий закон і про долю всіх людей, які народилися на цій землі чи походять з роду українського, чи були або будуть пов’язані з нею. Але, як вже сказав я, далеко не кожному дано прочитати хоча б одне слово з неї. З давніх-давен передавалася Книга Низова з рук у руки тим втаємниченим, які змогли відчути і зрозуміти долю України, пропустити її через свою власну кров, свій розум і свою душу. Це нелегко. Але тільки так можна навчитися розуміти, що записано у Книзі. Деякі втаємничені у Книгу Низову складали літописи, синопсиси історії нашої землі, але писали вони так, щоб більше було зрозуміло для звичайних людей, уміло приховуючи за звичайним текстом ті таємниці, які розкривала їм Книга Низова. Тому тільки той, хто зможе відчути своєю душею минуле України, про яке дізнається зі звичайних літописів, зможе відчути і справжній зміст того, що відбувалося й відбудеться на нашій землі.

— Це так складно. А як же мені прочитати Книгу Низову? — розгублено запитав Данько.

— Ти пройшов багато випробувань, а ще більше маєш пройти за своє життя. Ти встиг довести, що серце твоє належить нашому краю, тому зрозумій — слова можуть бути оманливі, слова можуть служити і Світлові, і Темряві. Єдине, що ніколи не зрадить добру і правді, це твоя душа, і ти вже давно підкорився би силі Зла, якби йшов не шляхом, яким веде тебе твоя душа, а шляхом жадібності, погорди чи лукавства. Тому не шукай в Книзі слів, нехай читають її не твої очі, а твоя душа.

Пустельник Петро простягнув до Книги свою руку:

— А тепер читай, і те, що тобі дано в ній прочитати, ти прочитаєш.

Данько несміливо підійшов до Книги Низової, торкнувся долонями її розгорнутих сторінок і заплющив очі.

Пройшло декілька хвилин, і раптом Данько відчув, що від сторінок Книги через його пальці полилось, наповнюючи його серце, якесь дивовижне відчуття, немовби він поринув у Книгу й розчинився в ній. Знання стало для нього відкритим, і він з радістю відчув, що воно завжди було в ньому, хіба що він не відав про це. Тепер він знав, що йому робити далі для відновлення Оберега, і він готовий був поринути ще глибше в цю чарівну Книгу, але раптом щось заступило йому шлях невидимою стіною.

Данько відкрив очі й так застиг, намагаючись якнайдовше затримати в своєму серці пережиті відчуття. Відчуття доторку до Знання.

Пустельник уважно дивився на нього.

— Ось ти і зрозумів, що кожна людина знає все, тільки не кожна може й хоче це зрозуміти. Але обраним Книга Низова допомагає. Тепер ти знаєш, де і як ти зможеш відродити Оберіг.

Данько повільно кивнув головою. Він повернувся й вийшов із печери. Ноги його підкошувалися, але душу переповнювало дивне відчуття, що цілий всесвіт лежав перед ним, немов на розкритій долоні. Данько жадібно увібрав у себе ранкове повітря, намагаючись усвідомити щойно пережите.

З печери вийшов козак Голота.

— Час вирушати, — тихо сказав він, — треба встигнути дістатися до Перунового плеса, бо хлопці довго чекати не будуть.

Голота свистом підізвав коней. Данько, мов уві сні, підійшов до свого коня й почав сідлати його. Біля виходу з печери з’явилася висока постать літописця. Він уважно дивився на хлопця. Якась тяжка дума відбивалася в його очах.

— Прощайте, братчики, — сказав пустельник, — відчуваю, що багато у Книзі Низовій ще записано буде про вас і про ваші вчинки. Підіймається дніпровське лицарство, починає тільки свою силу відчувати, і має стати Оберіг для козацького лицарства тим світлом, що осяє його тяжкий, але праведний шлях.

Глава 10. Дніпровські пороги

Коли Данько й козак Голота дісталися до Перунового плеса, козацька чайка вже готова була вирушити в далеку дорогу.

Всю дорогу вони скакали мовчки. Тільки коли вдалечині показалася висока щогла чайки зі згорнутим білим вітрилом, хлопець озирнувся й тихо сказав Голоті:

— Коли мій батько викує Стріли Степового вітру, мені треба буде переправитися з ними на острів Базавлук, біля якого тече річка Чортомлик, і там, біля кам’яного хреста, поєднати Стріли та Меч для Оберега.

Гонта замислився.

— Непростий той острів,