Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-У вас іще багато чого не прийнято, – розсміявся Хосе. – За вечерею обіцяю вам усе розповісти. А зараз – відпочивати. Я впевнений, ви втомилися, тож ідіть нагору, розташовуйтеся, сходіть в душ…

Рубі відчула, як у її душі щось забриніло – душ був для неї просто необхідним.

-А опісля вас покличуть, – продовжував Хосе. І докинув кудись у глибину будинку: – Ізо!

На поклик з’явилася молода дівчина.

-Відведи дівчат до гостьових кімнат, – мовив Відступник. – Простеж, аби їм нічого не бракувало. І підготуй іще одну кімнату. До нас прибуде іще одна гостя.

У відповідь на запитальні погляди Стражниць чоловік уточнив:

-Я подумав, що не варто залишати дівчинку з кимось іще.

Рубі ледь стрималася, щоб не загарчати.

Іза повела їх нагору дерев’яними сходами. Мовчки вони проминули кілька дверей і зупинилися майже в самому кінці коридору.

-Ось дві гостьові кімнати, тут ви зможете освіжитися та відпочити. Вечеря подається о восьмій, – Іза відчинила одні з дверей.

Маленька затишна кімнатка пахнула свіжістю. Стіни теплого жовтого відтінку, широченне ліжко, шафа, комод, на якому стояла велика ваза з яскравими квітами, на підлозі – килим, три високих вікна. Збоку виднілися ще одні двері.

-Це ванна, – пояснила Іза. – В комоді унизу рушники і постіль. Якщо вам ще щось буде потрібно, кажіть.

З цими словами дівчина зникла за дверима.

Дівчата нерішуче стояли посеред кімнати, поки Рубі не зарепетувала, гримнувши наплічником об підлогу:

-Перша в душ!

Катрін кинулася їй напереріз до комода. Емілія зареготала вголос, спостерігаючи, як сестри звалилися в одну купу. Зрештою, коли Рубі скинула з себе Катрін, піддавши їй добрячого штурхана під зад, навмисне голосний спів Емілії лунав із-за зачинених дверей ванної.

-Пристрелю! – похмуро пообіцяла хтозна-кому Страж Ернандес.

Нарешті, прийнявши душ і загорнувшись у величезні рушники, дівчата посідали біля каміна – незважаючи на літню спеку, у будинку було прохолодно.

Пролунав стукіт у двері, Рубі, яка щойно роззявила рота з метою щось повідомити, насупилася і гукнула:

-Заходьте!

До кімнати ступила якась жінка у темному одязі, на одній руці тримаючи тацю із чашками, іншою ведучи за собою Адайн. Поставивши тацю на комоді, вона тихо запитала, чи їм іще чогось потрібно і, отримавши негативну відповідь, зникла так само тихо, як і з’явилася.

Адайн була настільки втомленою, що її ледве вдалося вмовити прийняти душ. Вийшовши з ванної, дівчинка впала на ліжко і миттю заснула.

Дівчата знову вмостилися біля каміна з чашками в руках – у них виявилося дуже смачне какао.

-То про Уордорф коли питати треба було? – перепитала Рубі, відставляючи порожню чашку.

-Ну, Хосе пообіцяв нам усе розповісти, – мовила Емілія. – Мабуть, варто зачекати – і ми про все дізнаємося.

-Атож, – кивнула Катрін. – Все одно ми самі нічого не розберемо.

-Тоді, - Рубі потягнулася до хрускоту кісточок, - пропоную поспати. Хоч трішечки. Бо я, крім ліжка, нічого не хочу бачити.

Пропозицію прийняли одноголосно, тож дівчата, посперечавшись іще трохи, хто де спатиме, розійшлися по кімнатах і поринули, зрештою, в сон.

                                                     ***

Рубі розбудив делікатний стук у двері.

-Перепрошую, – долинуло крізь двері. – Вечеря за півгодини.

Різко підхопившись, вона виявила, що заснула на кількох подушках на підлозі, заплуталася в простирадлі та рушнику, і в неї від різкого руху трохи паморочиться у голові.

-Дякую, – гукнула дівчина дверям, озираючись на ліжко, де мала би спати Адайн. Її там не було, тож Рубі, підхопившись, почала одягатися.

Вже в джинсах та широкій білій футболці – останньому чистому одязі з наплічника – дівчина помчала до Емілії та Катрін, розтріпуючи по дорозі краплі води з вологого волосся.

Зіткнулися вони носом до носа у вузькому коридорі.

-Де Адайн? – замість привітання в один голос викрикнули всі три.

Якусь мить дівчата дивилися одна на одну, тоді Рубі засміялася.

-І я вас рада бачити. Де ця мала дзиґа?

-У дівчинки є ім’я, Страж Ернандес, – закотила очі Емілія.

-Це нормально, – запевнила її Катрін. І до Рубі: - Поняття не маю, але не думаю, що вона зайшла далеко. В тутешніх мешканців доволі своєрідна система захисту.

-Хм, і справді, – пирхнула Ернандес. – Отже, ми її знайдемо. А тепер – їсти. Я голодна.

-Теж мені, диво, – хихикнула Катрін.

Рубі цілеспрямовано поспішила коридором, не звернувши уваги на  репліку любої сестри.

-Ти знаєш, куди йти? – напруженим голосом пошепки поцікавилася Ем.