Шаграй Наталія - Полин і чебрець, Шаграй Наталія

Ян розвів руками, шукаючи в повітрі пояснення, чому я його доводжу до божевілля.

— А дільничий чого приїжджав? – народив він нову думку.

— Бо у ще одних сусідів курей винесли, то от і цікавився де був Рекс.

— Так Рекс же не міг? – і з якимось сумнівом в очах глянув на мене.

— Конкретно в цьому випадку не міг. Але я вже й не знаю чого можна очікувати від цього терориста.

Його погляд метнувся до моєї ноги, потім до моїх очей, а потім він просто опустив голову і засміявся.

— Якийсь триндець, — пробурмотів він, хитаючи головою.

— І не кажи, — скрутно підтисла я губи.

Він відніс Соньку до її конструктора й підійшов ближче, сперся на край столу і схилився до мене.

— Це і лякає найбільше, — прошепотів він.

Я відчула, як гарячий подих ковзає моєю щокою. В його очах танцювали ніжність і здача позицій, як у капітана, що програв у морський бій й готовий прийняти нову реальність.

— Так що ж мені з тобою робити? — повторив він, тепер уже майже торкаючись чола до мого.

Я зухвало посміхнулася.

— Продовжувати.

Його губи склалися в знайому півусмішку, а очі стали ще темнішими.

— Що саме?

— Кохати, терпіти, миритися з моїми пригодами…й починати пити заспокійливі, якщо вже так переживаєш, — виразно повела очима.  

Ян різко вдихнув, ніби справді розглядав усі варіанти. Але замість відповіді просто обхопив моє обличчя долонями й поцілував.

  І все ніби налагодилося, Ян знову посміхався, але якоїсь ночі я прокинулася одна в ліжку. Минула собак і нашкандибуючи пішла його шукати. Знайшла на вулиці. Сидів на терасі самотньою постаттю у світлі місяця й садових ліхтариків

— Що ти тут робиш?

— Не спалося…— буркнув він.

— Чому?

Він обережно потягнув мене до себе на коліна.

— Не знаю.

— І що тобі спокою не дає? – запускаю пальці в його волосся.

Й він мовчить лише важко зітхає.

— Ян?

— Знову приїздив твій дільничий…

— Бо коли я звертаюсь до поліції, то вона має якось реагувати, а тут просто якісь телепні у мене на очах висипали сміття у лісосмузі, — гризнуло мене обурення.

— Угу, — якось зовсім безнадійно те «угу» прозвучало.

— Ян? Що не так? – уже насупилася я.

— Все так…

— І чому тоді такий траурний настрій проти ночі?

— Просто … я не хочу, щоб ти так часто спілкувалася з ним.

Ян важко зітхнув, провів рукою по волоссю і подивився на мене з-під лоба. В його погляді змішалися втома, роздратування і щось ще… те, що він уперто не хотів озвучувати.

— Ян, ти серйозно? — розгублено моргнула я.

— Серйозно, — буркнув він. — Не люблю, коли інші мужики крутяться біля тебе.

Я не втрималася й розсміялася.

— Боже, ну ти і власник! Артем — дільничий, а не кавалер, — я примружила очі. — Чи ти справді думаєш, що я заварю чаю і почну його спокушати, поки він складає рапорт?

— Ти красива, розумна…і він витріщається на тебе…так.., — Ян насупившись ще більше.

— Як? Неначе в нього водночас печія і геморой з’явилися? Бо приблизно він так кожен раз почувається, коли бачить мене. Ян, серйозно? — закотила я очі. — Хто ж мав реагувати на порушення?

Ян промовчав, стискаючи щелепи.

— Ох, Янчику… — я м’яко торкнулася його руки. — Невже ти думаєш, що я поміняю тебе на когось іншого?

Він нарешті подивився на мене.

 — Я не боюся, що ти підеш, — сказав тихо. — Але боюся, що хтось може спробувати тебе забрати.

— Отже, ти ревнуєш?

— Дуже, — тихо сказав він, ще ближче притягуючи мене до себе.

Його губи ледь торкнулися моїх, і ревнощі в його очах перетворилися на щось значно глибше.

— Ну що ж… тоді тобі доведеться робити так, щоб я й далі не хотіла нікуди йти, —  провела пальцями по його щоці й усміхнулася.

 — Але... — він знову почав, але я перебила його.

— Ніяких "але", — я поцілувала його в щоку.

— Ти — мій, і я — твоя. І ніхто не заслуговує на нас більше, ніж ми самі.

— Ти завжди знаєш, що сказати, — він усміхнувся, але в його очах все ще була тривога.

— Я просто кажу правду, — я поцілувала його в губи. — Й ходімо спати, бо я втомилася. — Добре, — він обійняв мене міцніше.

— Але знай, я все одно тебе ревную.

— До кого? — здивувалася я.

— До всіх, — пробурмотів він, — хто хоч на секунду може бачити тебе такою, якою бачу я.