Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

Герцогу вже тоді треба було звернути увагу на слова фіктивної дружини. Проте провальсувавши два кола, він щиро зізнався:

- А ти непогано танцюєш! Добре, що ми не закладалися. Я б програв.

- Гарна ідея, - з жалем зітхнула дівчина.

- Де навчилася?

Лідія не поспішала зізнаватися, що зараз ретельно рахує кроки. А ще, що її збивають очі співрозмовника. Раймар уважно слідкував за нею, від чого робилося не по собі.

- В нас є традиція танцювати вальс, коли закінчуєш колу. Пізніше ще декілька разів доводилося брати участь у виставах в університеті.

- Що ще ти вмієш?

- Це черговий спосіб вивідати чи маю я якісь відьомські здібності? – насторожилася Лідія.

- Ні, - здивувався Раймар. – Хімора розповіла мені, що твоя аура чиста від темних чарів.

- Добре, що хоч комусь ти довіряєш, - холодно відповіла дівчина і зобразила кніксен.

Танець завершився, а отже вона могла вислизнути з обіймів чоловіка. Одразу ж підійшла решта гостей з привітаннями. Раймар та королівська родина знайомили знахарку зі своїми гостями, розповідали якісь історії, жартували. Насправді було досить комфортно. Хімора поцікавилася, які ще танці знає дівчина і, почувши, що тільки вальс та польку, наказала музикантам грати тільки ці мелодії.

Лідія була вдячна королеві за її турботу та спробу розважити. В неї це досить добре виходило. Хімора весь час відправляла нову подругу танцювати з кимось із герцогів, заводила світські бесіди або ж розповідала щось про палац та Цвітославію взагалі. Вечір вертівся зі швидкістю різнокольорової дзиґи. В якийсь момент чоловіки відволіклися на свої розмови, а жінки на свої. Саме тоді Лідія відчула дискомфорт. Все ж таки корсети – дуже гарна, але не дуже непрактична річ. Дівчина попередила Хімору, що вийде у сад подихати повітрям. Королева, звичайно ж, стурбовано поцікавилася, чи знову не стало зле. Але Лідія запевнила, що просто має трішки відпочити.

Літній вечір нагадував свіжий мед. Тягучий, запашний і солодкий. Дівчині здавалося, що від повітря на язику залишається приємний присмак. Ще б пак! Навколо росло стільки квітів, що й не злічити! Але ребра майже одразу повернули дівчину у реальність. Невже жінки у всіх світах мають страждати, аби виглядати приголомшливо? Знайшовши найвищі та найтемніші кущі, Лідія сховалася аби спробувати послабити шнурівку. Це, звичайно ж, було не легко зробити. Але вона не здавалася і зовсім скоро виявила, що зав’язала на ній тугий вузол.

- Допомогти? – пролунало зовсім поруч.

- А що б тебе! – злякано вигукнула дівчина і різко обернулася. – Раймаре! Нащо так лякати?

- Я не хотів. Чесно! - розсміявся той, - Але ти вовтузишся тут вже хвилин п’ять, а зробила тільки гірше.

- То ти весь цей час спостерігав за мною? – обурилася Лідія.

- Не те щоб тут було небезпечно, але я б волів не залишати тебе наодинці. Особливо, коли Маргарита втекла. Допомогти?

Приречено зітхнувши, співрозмовниця процідила крізь зуби:

- Будь-ласка.

Не приховуючи сміху, герцог підійшов та став за спиною у Лідії. Його спроби розв’язати вузли потерпіли невдачу.

- Знаєш, що найгірше у корсетах? – сумно запитала дівчина, аби хоч якось підтримати розмову.

- Те, що, коли їх хочеться зірвати, треба витрачати купу часу на шнурівку? – пробубнів Раймар у відповідь.

- Для чого його зривати? – не одразу зрозуміла Лідія.

- Ну знаєш, - фиркнув герцог, - бувають між чоловіком та жінкою такі моменти…

- Ти це зараз про що? – насторожилася дівчина, фантазія якої знову жила своїм хтивим життям.

- Але завжди є запасний варіант! – радісно вигукнув відьмолов.

Після чого почувся короткий тріск і спина співрозмовниці відчула неймовірне полегшення.

- Нарешті! – вигукнула вона, але майже одразу була змушена ловити ліф сукні та притискати його до себе. – Що ти накоїв?

- Довелося розрізати.

- Ти знущаєшся з мене! Зізнайся, ти спеціально це зробив? – сердито запитала Лідія та навіть розвернулася до чоловіка.

Той, як на зло, був високий та ще й близько стояв. Тому довелося задерти голову. Дівчина хотіла було ткнути в нього пальцем, але варто було піднести руку, як частина ліфу одразу ж поповзла донизу. Підхопивши її та притиснувши на місце, Лідія фиркнула:

- В очі мені дивися! Навіщо ти зіпсував мені сукню?

- Нічого я не псував, - Раймар зробив крок назад та навіть виставив перед собою руки. – Шнурівка затягнулася надто сильно. Зараз я все поправлю.

- Тепер навіть не знаю чи можу тобі вірити, - скривилася співрозмовниця.

- Ну не підеш же ти так до гостей, - лукаво усміхнувся герцог, за що дістав вогняний погляд у свій бік. - Тільки мені треба більше світла. І бажано присісти.

- Може давай одразу вийдемо до фонтану? – обурилася дівчина. – Щоб усім було краще мене видно!

- Яка ж ти злюща, - зовсім весело розсміявся Раймар. – Тут неподалік є один потаємний закуток. Його не видно з вікон палацу і ніхто там не ходить.