Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

та тридцять тисяч нових єн, випущених на Європі. Мертвого марсіянина пришпилили до

стіни, розрядивши в нього стрижень глибинного геологічного

аналізатора. Минуло п’ять годин, і вентиляційні системи досі ще

не вивітрили запах кислоти. Команда судмедекспертів уже

зібрала необхідні зразки. Поліціянти саме готувалися знімати

бідолаху зі стіни.

Міллера завжди дивувало те, наскільки безтурботний вигляд

мають небіжчики. У яких жахливих умовах тебе б не спіткала

смерть — маска спокою, що накривала насамкінець, нагадувала

сон. Міллер розмірковував, чи насправді відчує цей спокій, коли

надійде його черга вмирати.

— Камери стеження? — запитав він.

— Не працюють, — відповіла нова напарниця. — Дітлашня

порозбивала три дні тому.

Октавія Масс працювала у відділі насильства проти особи ще

до того, як «Зоряна спіраль» розділила насильство на дрібніші

спеціалізації.

Потім

вона

працювала

у

боротьбі

зі

зґвалтуваннями. Згодом ще кілька місяців у відділі злочинів

проти дітей. Якщо у цієї жінки залишалася душа, то її

спресувало у прозору плівку. В її очах неможливо було побачити

щось більше за легкий подив.

— Яка дітлашня, ми знаємо?

— Волоцюги з верхніх рівнів, — відповіла Октавія. —

Затримали, оштрафували й випустили назад у природне

середовище.

— Треба знову з ними поговорити, — запропонував Міллер. —

Цікаво буде дізнатися, чи заплатив їм хтось за ці конкретні

камери.

— Сумніваюся.

— Тоді злочинці мусили знати, що саме ці камери не

працюють.

— Хтось із ремонтників?

— Чи коп.

Октавія підтисла губи і розвела руками. Вона була поясанкою

у третьому поколінні. Її родичі ходили на кораблях-стрибунцях

на зразок того, котрого збив «Сципіон Африканський». Її зовсім

не дивувало те місиво зі шкіри, кісток та хрящів, яке висіло на

стіні перед ними. Впустиш молоток на кораблі з увімкненим

двигуном — молоток упаде на палубу. Твій уряд знищить шість

родин геологів китайського походження — тебе хтось

пришпилить метровим титановим стрижнем до гірської породи

на Церері. Однаковісінько.

— Будуть наслідки, — похитав головою Міллер, маючи на увазі

насправді таке: «Це не труп, це агітаційний плакат. Це —

заклик до війни».

— Не будуть, — заперечила Октавія: «Війна вже тут, з агітками чи без».

— Ага, аякже. Не будуть. Маєш слушність.

— Хочеш пройтися першим колом? А я передивлюся записи зі

сусідніх коридорів. Пальці йому випалювали не тут, його

звідкись притягли.

— Давай, — погодився Міллер. — У мене десь збережено

шаблон співчуття. Дружина?

— Не знаю. Не дивилася.

Повернувшись у відділок, Міллер сидів за своїм столом сам.

Масс уже мала власне обжите робоче місце, за дві чарунки від

його.

Стіл

і

стілець

Гевлока

стояли

вичишені

та

продезинфіковані двічі — неначе завгосп хотів гарантовано

вивести дух землянина з ні в чому не винних поясанських

меблів. Міллер відкрив досьє небіжчика й перевірив перше коло

родичів. Чун-Є Дос Сантос, працює на Ганімеді. Шість років

у шлюбі. Без дітей. Що ж, хоч за це можна порадіти. Якщо вже

маєш умерти, то принаймні не зруйнуєш психіку молодому

поколінню.

Міллер завантажив шаблон листа, ввів туди ім’я новоспеченої

вдови та її адресу. Шановна пані Дос Сантос, із глибоким

співчуттям вимушені повідомити бла-бла-бла. Вашого [він

обрав опцію з випадного меню] чоловіка поважали та цінували

в суспільстві, й від імені усіх мешканців Церери обіцяю, що ми

зробимо все можливе, аби знайти та притягнути до

відповідальності її [Міллер перемкнув] його убивцю чи вбивць.

Щиро ваш...

У цьому не було ні краплі людяності. Лист був бездушним; він

був холоднішим та порожнішим за вакуум. Те місиво людської

плоті на стіні зовнішнього тунелю недавно було живим

чоловіком зі справжніми бажаннями та страхами, як й у всіх —

і Міллер хотів запитати себе, ким він став, якщо міг так запросто

проігнорувати цей факт. Та направду Міллер чудово знав