Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

– Стій! – крикнула богиня, ляснувши в долоні. – Які у нас слабкі нерви… Он навіть непритомний пан очуняв, а ти, повелитель Проклятого графства… тобто Тойяни… Як не соромно!

Його Величність сяк-так опанував себе і помітно зашарівся, але його очі гарячково «обмацували» Марка, ніби у того зненацька виросли роги.

– Думаю, пора починати наше зібрання. – Зеліна висмикнула з повітря плетене крісло і сіла навпроти дружно притихлої верхівки Кірата. – Для початку поясню, чому ви тут. Розумієте… Хм, і як же це сказати…

«Моя подруга зникла, а всі навколо вдають, ніби нічого дивного не відбувається. Карі теж зник, і знову-таки ніхто нічого не знає! Арголін бреше, дивлячись в очі, у Крезіна і Дісона вистачає совісті хоча б опускати погляд… Впевнена, ви в курсі подій! І ви розповісте все. Обіцяю», – подумки посміхнулася вона.

– Нам потрібні відповіді на питання, озвучувати які ми не хочемо, – допоміг Марк. – Тойяна не велика і реальну владу в ній маєте тільки ви. О, графе, нарешті! Чому так довго? Ні, не відповідайте. Так ось, деякі з присутніх тут беруть участь у змові проти династії Віллаїв. Або знають про змову. Не раджу волати, бо знову почнеться балаган, а мені не хочеться повторювати урок етикету. До речі, старий Малдраб мене не цікавить, але постраждали наші друзі. Тому я бажаю знати… так, Зел, ми бажаємо знати, як кожен із вас провів учорашній вечір. І ніч. Прошу, панове, не соромтеся колег – вони тут для того, щоб ви не забули жодної деталі. Збрехати теж не вийде – кімната наповнена «Туманом істини». Є питання? – Усі міністри і граф підняли руки, але їх ввічливо проігнорували. – Якщо питань немає, почнемо. Прошу, шановний міністре культури! Пан Бламарені, так?