Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Євген собі все документував та ходив, оглядав персонально. Тож перші Ігри довго чекати не прийшлось.

На сімдесят шостий день, на наступний після поразки на селищі, влаштували перші Ігри. Стадіон зібрався швидко, все відбулось вдень, поки сонце освітлювало поле. Будівля мала скляний дах, тому промені спокійно заходили всередину. Трибуни по бокам гуділи від передчуття чогось нового. До центральної трибуни для тренерів та поважних персон вийшов Євген та командири міста Сонця, разом з командирами наметового містечка. Губернатор голосно привітав всіх з першими Іграми. Він повідомив, що сьогодні на полі будуть боротись дві команди. Кожна команда мала п’ять бійців. Одна сторона – це воїни міста Сонця, друга сторона – воїни наметового містечка. Переможці стають чемпіонами, що мають право переселитись до Школи, завершивши свій випробувальний період.

Губернатор вирішив, що Ігри не мають набридати, тому кожного разу вигадував якісь перешкоди на полі, чи змінював кількість учасників. Звичайно, щоб Євгена не сварили в чомусь, він збирав всіх командирів перед іграми та повідомляв план. Отримавши поправки, коментарі, робив зміни та оголошував наступні Ігри.

Другі Ігри пройшли на дерев’яних ящиках. Не менше сотні ящиків розкидали по полю. Умова гри – не потрапити на траву. Команда тих дітей отримує перемогу, яка зіб’є супротивників з ящиків.

Треті Ігри вже мали лабіринт, який склали з соломи. В цей раз потрібно було просто ховатись та підстерігати супротивників, виводити з гри.

Майже щоденно місто Сонця завмирало, діти кидали роботу та справи, бігли до стадіону. Трибуни кричали та шаленіли. Хлопці та дівчата вимагали шоу. Вони з кожним разом очікували більше та яскравіше. Навіть почали писати листи губернатору з ідеями та передавати через охорону Інституту. Ігри отримали неймовірну популярність серед жителів міста Сонця.

Постійні розвідки околиць, заправок, збір продуктів. Підготовка дітей до боротьби. Ігри, що з кожним разом ставали все більш яскравішими. Все це вдихнуло нове життя в місто Сонця. Все це піднесло губернатора Євгена на нову висоту. Його вже не вважали поганим головою міста, хоча він все ж не приділяв уваги організації життя. Та Євген вже не кидався на Степана чи Валю за те, що вони робили по своєму. Він був занурений тільки в Ігри. Чи добре це, чи погано – час покаже.

Не все йшло так добре, як хотілось губернатору. Складні Ігри затягувались та все частіше закінчувались смертельними травмами, від яких діти засинали. Зазвичай це були діти наметового містечка. Тому з часом, заявки подавали все менше, згодом найближчі Ігри були відмінені. Воїни міста Сонця стояли в черзі, а от новачки почали боятись цих Ігор. Євген гнівався на Олену Юру, які вже жили в Школі, але все одно захищали інтереси наметового містечка. Вони все частіше виступали проти Ігор. Діти знову почали нудьгувати, та тепер вже ситі та забезпечені продуктами. Євген ламав голову над тим, що ж зробити з цим, адже ідею Ігор він не хотів полишати.