Андіона Гобой - Саморозвиток через пізнання себе, Андіона Гобой

Мої афоризми

 

Невдоволення собою і своїм життям пришвидшує старість. Через це ми озлоблюємося на весь світ, перестаємо співчувати і починаємо ображати. Навіть коли наше життя ідеальне, ми сумніваємося чи правильний шлях обрали. А сумніви-це дорога до нещастя. Змінами привязаностей не досягти ідеалу, його нема в людській природі і тому треба просто зрозуміти чого ти хочеш і цього триматися. Недарма кажуть не закохуватися у вигаданий ідеал, бо через деякий час коли пристрасть вщухає-ми бачимо істинну суть партнера і тому відчуваємо себе в’язнями свого вибору, розвивається почуття жалю до себе і вкінці як результат-деградація. Олігархи-це просто люди з гординею, які не розуміють що є вища влада чим гроші і це є любов: лиш вона покоряє назавжди бо приносить мир, тоді як гроші-насильний контроль над нацією. Філософія-наука, яка повинна мотивувати, вдохновляти та удосконалювати. В ній нема місця самообману. Коли філософ проповідує прекрасну сторону життя не розкриваючи другий бік-то він ухиляється від правди (є добро і зло а не лиш щось одне) і тим може нашкодити своїм послідовникам. Такий філософ не сприймає критики або об’єктивних порад щодо його робіт, а значить егоїстично сам собі перекриває путь до світопізнання і самовдосконалення. Сучасний світ каже що цілком реально поєднувати кар’єру і материнство. А я кажу: не може. Бо щоб досягти певного успіху потрібно обрати щось одне. Адже за кар’єрою ми не приділяєм дітям достатньо часу для їхнього виховання. І не треба виправдовувати себе тим, що робите це для них, адже діти будуть раді жити і в бідності лиш би батьки любили самовіддано. Ти живеш в світі не один і тому обираючи професію треба подбати не лише про своє благо а й про благо своєї країни, тільки тоді ти прожив недаремно і збагатився не лише матеріально але і духовно. Дітей треба заводити лиш тоді, коли ти відчув у цьому велику потребу а не тому що це роблять інші, адже інакше ти не зможеш повністю віддати себе батьківству. З дитинства батьки учать нас вихованості і як бути добросовісним християнином і ми дійсно намагаємося такими стати, щоб батьки нами гордилися. Але нічого не виходить зрештою, тому що глибоко в душі ми відторгаємо цю концепцію через примусове виконання. І лиш коли ми самі захочемо змінитися, тоді отримаємо перемогу над своєю грішною природою. Стереотипи-це те, що заважає бачити істину. Наприклад, більшість людей ,які ходять в церкву і їх учить релігія, вірять в строгий образ Бога і Його «караючу длань» .Але ті, хто пережив справжню зустріч з Ним і пізнав Його розуміють який Він є насправді, а саме: люблячий Отець який ніжно напутствує Своїх діток. Да, Бог любить нас і дбає тому ми живемо у цьому світі, маєм що поїсти і в що одягтися. Коли я це зрозуміла, то мій страх змінився на любов і вдячність. Саме любов-найкращий мотиватор для досягнення непорочності а не страх (як думають люди які люблять все контролювати). Ми вважаємо правдою те, що знаходить відклик у нашій душі. Коли людина кілька разів свідомо закриває очі від правди, вона перестане з часом її бачити. А це вірний шлях до погибелі. Покоряти вершини треба для себе, а не для когось. Це безпрограшний варіант. Адже сам собі не зрадиш. І не треба  нікому нічого доводити, ти такий як є-гордися своєю унікальністю. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍