Ольга Християнчук - Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук

-         Він знову нас розлучить, - болісно виговорює.

-         Не розлучить, - впевнено відповідаю і міцніше стискаю його у обіймах. – Як раніше вже не буде. Просто послухай мене, - роблю паузу, переводжу подих, перш ніж почати говорити. - Ми залишимось тут, будем жити далеко від нього. Я не прошу повертатись. Я лише хочу, щоб ви поговорили. Дай йому маленьку надію на примирення. Постав чітку межу, яку він не може перетнути. Покажи йому, що ти самостійна і впевнена людина, що можеш жити без його допомоги. А до родичів приїжджатимеш лише на свята. Постав йому умови, на яких ви можете в майбутньому спілкуватись. І якщо це його не влаштує, значить він не бажає помиритись з сином, а хоче повернути маріонетку. У цьому випадку я більше ніколи не попрошу з ним зустрічатись.

Я затамовую подих, чекаю на відповідь. Давид не ворушиться і мовчить. Обдумує. Не кричить, не відштовхує мене, це вже добре.

-         Гаразд, я спробую, - нарешті вимовляє він. – Але в мене є одна умова.

-         Яка? – серце прискорюється у передчутті.

-         Ти станеш моєю дружиною.