Меланія Арт - Незамінна для нього, Меланія Арт

А ще я думав про Вдовенків. Їм не повинно зійти це з рук, але тут буде складніше все влаштувати. Треба порадитися з Глібом і ще декількома моїми знайомими. Підготувати ґрунт для подальших дій.

Еллі

Ну привіт, новий день. Сподіваюся, що ти будеш кращим за свого попередника.

Вчора мені було дуже важко все розповісти Марку, але ще складніше було тоді, коли він почав мене виправдовувати. Навіщо? Це не допоможе, я одразу сказала, але цей чоловік надто впертий, щоб так легко прийняти мої слова.

Я дійсно вважаю, що мені не потрібна допомога. Так, у мене були проблеми у минулому, але я навчилася з цим жити. Сподіваюсь, Назар теж з часом зможе відновити хоч частину свого нормального ритму життя.

Цікаво, як вони там? Я дуже за ними сумую. Іноді хочеться взяти і просто зателефонувати їм, щоб просто почути голос. Але не можна. Моїй сім’ї краще без мене. Так було тоді, так буде і завжди. Просто вчора я дозволила собі трішки відкрити цю частину душі, тому так боляче. Треба зачекати декілька днів, тоді стане легше. 

***

Сьогодні в мене звичайний день в офісі, але, на жаль, без Марка. В нього виникли якісь термінові справи, пов’язані з іншим проєктом. Тому його не буде цілий день. Він навіть поїхав раніше, ніж ми зазвичай виходили з дому, подарувавши мені перед тим запаморочливий поцілунок та обіцянку ввечері не випускати мене з ліжка.

В обід ми зустрілися з Ташою та Софією, до нас також приєдналася Саша. Її останніми днями у цей час викрадав Рома, але сьогодні він з Марком, тому теж не в офісі. Як я й думала, нам такою компанією було дуже весело. Софія розповіла, що робочі вже на півдорозі до фінішу з квартирою, але це мене навіть трішки засмутило. Звісно, це помітили подруги.

– Еллі, а ти точно повернешся у квартиру? Бо щось мені підказує, що мене чекає самотнє життя тепер, – спитала одразу Таша, хитро хмикнувши.

– Не говори дурниць, Ташо. Зараз я живу в Марка, адже так склалися обставини. Нам рано ще говорити навіть про таке, адже ми тільки-но почали бути разом.

Знаю, що для постійного спільного проживання ще рано, але вже й не уявляю, як бути без Марка. Я не бачила його всього декілька годин, але вже неймовірно сумую. До хорошого швидко звикаєш.

– А я згодна з Ташою, – не змовчала й Софа. – Я хоч твого Марка знаю мало, але вже помітила, як жадібно він на тебе дивиться. І цей погляд, Еллі, говорить про те, що він точно тебе тепер від себе не відпустить. Навіть якщо ти будеш проти, він просто закине на плече, забере у свою печеру, а потім буде довго вмовляти, поки нарешті твоя фортеця не паде. Повір, я знаю, про що говорю.

О так, вона точно знає. У Софи з Ігорем була така історія, що там і фільм можна знімати. Це тільки один випадок з їх бурхливого та насиченого спільного життя.

– Давайте не будемо загадувати наперед, – я боялася повірити в те, що говорять дівчата, адже реальність потім може сильно по мені вдарити. – Нехай все йде так, як йде. Нам потрібно пережити ще суботу, а потім вже думати про майбутнє.

– Не нервуй, Еллі, Рома сказав, що все буде ідеально, вони з Марком зробили все для цього, – не змовчала вже Саша.

Так, до речі, Саша знає правду про мене і “STARS Up”. Декілька днів тому я спитала в Марка, чи не проти він, щоб я розповіла їй ситуацію у двох словах. Він погодився, адже і я, і Рома довіряємо цій дівчині.

– Сподіваюся, – відповіла їй. – Мені одночасно і хочеться вже цього, і не хочеться. Звикла до офісу вже.

– Так, – сумно відгукнулася Саша. – Незвично вже буде без тебе.

На цій ноті ми закінчили обід і пішли в сторону офісу, весело розмовляючи на різні легкі теми. Таша з Софою вирішили нас провести, заодно й подивитися на офіс, про який я вже всі вуха продзижчала.

– Дивись, щось відбувається біля офісу. Чому там стільки людей? – спитала в мене Саша.

Я повернула голову і теж помітила, що прямо біля центрального входу зібрався натовп. Можливо, сьогодні тут буде якась зірка лейблу, а преса про це дізналася?

– Не знаю, ходімо обійдемо краще, – нервово відповіла, адже не люблю такі скупчення людей.

Всі погодилися, тому ми пішли у сторону запасного входу, від якого в Саші були ключі. Він знаходився в іншій стороні, але нам однаково потрібно було трохи пройти біля натовпу. Йшли мовчки, намагаючись почути причину такого збору, аж тут…

– Вона тут! – вигукнув хтось, і всі різко повернулися в нашу сторону. – Еліно, журнал “Світське життя”, ви знову захотіли стати відомою? Не боїтеся обурення суспільства?

– Як там ваш брат, Еліно, – вже інший голос був направлений на мене, а я стояла в ступорі. – Легко йому живеться, знаючи, що через цього помер невинний хлопець?

– Сестра вбивці спокійно живе собі далі, чи вважаєте ви це нормальним, Еліно? 

– Ваш брат все ще вживає?

– Нам варто чекати повторення трагічної історії?

І десятки питань з таким самим змістом навалилися на мене, мов лавина. Краєм ока я помітила, що в багатьох були присутні відеокамери. Інші записували на диктофон, або ж знімали на смартфон. Я стояла і не знала, як на це все реагувати. В мене була паніка, яка не дозволяла мені і кроку ступити.