Аня Стар - (не) Вірний, або Ти моя, крихітко!, Аня Стар

Глава 23

Мало хто знав, що могла зробити або спонтанно вчинити така закрита від зовнішнього світу людина, як Редкліфф Фейт. Більшість вважали спонтанність не більше ніж дурість, заснована на емоціях, а не раціональних діях розуму. Однак така манера ухвалення рішень завжди була властива роду Фейт.

Непередбачуваність і раптовість, що так часто збивали з пантелику опонентів.

Свого роду прокляття, як і моногамність у виборі супутниці життя. Точніше, коханої. Редді твердо вирішив для себе домогтися особистої зустрічі з тим, кого хотів усіма силами викреслити зі свого життя. Хоча він був схильний триматися за родичів, яких у нього було не так багато. Однак саме сьогодні, перед настанням нового дня, молодій людині було необхідно подивитись у такі ж сірі, як у нього очі.

Смартфон мовчав, навіть після другого повідомлення, яке відправив темноволосий хлопець. Він стиснув руку в кулак, а на обличчі проступили жовна від зростаючого гніву. Машина таксі швидко їхала за вказаною адресою, пролітаючи через центральну частину Лондона до району "квадратної милі", де знаходився бізнес-центр його батька. Людини, яка була винна у смерті матері Редкліффа.

"Що ж, батьку, блудний син повертається..."

Фейт-молодший був одним із небагатьох, хто міг нахабно вриватися до кабінету свого батька, ігноруючи секретаря та двох охоронців біля центрального входу. Хлопця дико дратували хмарочоси і неймовірно довге очікування у вузькій кабіні ліфта. Адже його татусь так сильно віддавав перевагу комфорту і колосальності свого високого становища, що займав увесь останній поверх офісної будівлі.

— Пан Робінсон нікого не приймає! Прошу вас...— секретарка намагалася закрити собою важкі двері особистого кабінету сера...

"Як завжди, не можеш без пафосу і грудастих блондинок!" — з роздратуванням подумав Редді, мигцем оглядаючи яскраву зовнішність найнятої працівниці.

Він спритно ухилився від захоплення чоловіка з рацією і пройшов уперед.

— Батьку, — хлопець поклав руки на талію і посміхнувся, стріляючи стрілами колючого погляду в бік чоловіка, що стояв біля панорамного вікна.

Абель Робінсон не обернувся, але зробив глибокий шумний вдих.

"Такому натиску міг би позаздрити мій брат, який досі не позбувся таких самих хамських замашок," - подумалося чоловікові, коли в його апартаментах стовпилися люди.

— Залиште нас, — коротко наказав він, спостерігаючи за вогнями великого міста.

— Всього доброго, дорогенька, — не втримався від шпильки Ред, коли помітив цікавий погляд блондинки. Ну зрозуміло, така облизана дамочка давно запримітила власного керівника або вже встигла стрибнути в його ліжко, але тепер не соромлячись розглядала його сина.

Секретарка захлопала віями, погано приховуючи роздратування, а потім зачинила за собою двері, виходячи останньою.

— Навіть не можу припустити, чим завдячую такій увазі з боку впертого невігласа, — Робінсон нарешті розвернувся, вдивляючись у свого спадкоємця.

Для свого віку він до біса добре зберігся, і навіть більші зморшки на лобі та біля очей не псували вигляд холодного ділка й хитрої акули, головного акціонера компанії Robins Construction, всесвітньо відомого американського гіганта з проєктування та будівництва з використанням екологічно чистої сировини будинків бізнес-класу, а також особняків. Батько Редкліффа мав австрійське коріння, хоча в ранньому дитинстві переїхав жити до Сполучених Штатів. Спочатку він працював разом із кількома товаришами по інституту, а потім почав упевнено просувати вперед власну справу, яка встигла з роками розростися по всьому світу.

Редкліфф тільки зараз помітив присутність ще одного представника сімейства Робінсон. Свого дядька він бачив востаннє ще коли навчався в школі. Вічно молодий і без зобов'язань родич був довгий час прикладом для наївного хлопчиська, яким Фейт був раніше.

Чоловік вальяжно розвалився на невеликому дивані для гостей. Він голосно поставив чашку з недопитою кавою і злегка поморщився.

— Найми вже, нарешті, жінку, яка вміє готувати хорошу каву. У мене в роті залишився присмак її цицьок і помади, — поінформував він свого брата недбалим тоном, а потім уважно подивився на Редді, — Ну, треба ж, та ти змужнів, племінник, хоча борідка ще не така густа, — зі сміхом констатував Деміан Робінсон.

Хлопець намагався стримати посмішку у відповідь. Як завжди, його дядькові вдавалося розрядити своїм гострим слівцем будь-яку напружену ситуацію.

Після загибелі матері перший час для Редді були порятунком дідусь і його ферма. Особливо зміна прізвища батька, яке він всією душею зненавидів, змінивши з величезною радістю на мамине, що подарувало йому ненадовго спокій. А ще йому, як не дивно, сподобалося спокійне і розмірене життя далеко від мегаполісів, в оточенні домашнього затишку і тиші. Ця ферма стала свого роду "притулком душі" для самотнього, озлобленого на весь світ хлопчини. Пізніше він знайшов у собі сили для вступу до Кембриджа, оскільки хотів жити в Лондоні, там, де народилася і провела своє дитинство і юність місіс Фейт...

— Може, вже почнемо? — Абель зробив жест рукою, вказуючи непроханому гостеві на крісло поруч із великим овальним столом, — Гадаю, у тебе є нагальна справа до мене, — замість свого звичного місця, як господаря цих стін, він сів навпроти своєї молодшої копії. Сер Робінсон чудово знав, як сильно його син ненавидів таку помітну схожість, однак не псував свою зовнішність різного роду експериментами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍