Герберт Уеллс - Війна світів. Невидимець

знесилений. Це дійсно неймовірно. Це жахливо. Але повірте, Кемпе, це цілком можливо, незважаючи на всі ваші аргументи. Я зробив відкриття. Я хотів зберегти його тільки для себе, але це неможливо. Мені потрібен спільник. І ви... ми разом можемо зробити таке... Але завтра... Завтра, Кемпе... Я мушу поспати, або помру.

Кемп дивився на одяг, над яким не було голови.

— Я залишу вас, — сказав він. — Це і справді неймовірно... Ще кілька таких фактів, які перевертають усі мої теорії, і я збожеволію. Але це відбувається насправді! Чи не треба вам іще чогось?

— Тільки почути «на добраніч», — сказав гість.

— На добраніч, — сказав Кемп, потиснув невидиму руку і рушив до дверей.

Раптом халат швидко підійшов до нього.

— Ви зрозуміли? — спитав він. — Жодної спроби перешкодити мені! Інакше...

— Я, здається, дав слово, — сказав він, трохи змінившись на обличчі.

...Кемп зачинив за собою двері, і відразу ж у замку крутнувся ключ. Поки він здивовано стояв не рухаючись, почулися швидкі кроки до туалетної кімнати, що теж були замкнені на ключ.

Кемп ляснув себе рукою по лобі.

— Чи я не сплю? Це світ збожеволів чи я?

Він засміявся й поклав руку на замкнені двері.

— Якийсь привид вигнав мене з власної кімнати!

Кемп вийшов на сходи, обернувся і ще раз поглянув на замкнені двері.

— Це правда, — промовив він, доторкаючись до Гулі на потилиці. — Це незаперечний факт, але...

Кемп похитав головою, повернувся і пішов униз.

У їдальні він засвітив лампу, вийняв сигару і почав походжати, то вигукуючи щось, то немовби сперечаючись сам із собою.

— Невидимець! — сказав він. — Але хіба ж це можливо? У морях бувають невидимі тварини, маленькі, мікроскопічні істоти, їх там тисячі, мільйони! У морі невидимих істот більше, ніж видимих! Я ніколи не думав раніше... Та й у ставках... Усі ці крихітні організми, які живуть у ставках, ці шматочки прозорого слизу... Але в повітрі... Ні, це неможливо! А чому неможливо? Навіть скляну людину було б видно...

Кемп замислився. Він викурив три сигари, скидаючи попіл на килим, поки знову заговорив. Він перейшов до невеликої приймальні та запалив газ. Кемп схопив останній ранковий номер газети, який валявся в кімнаті, та почав читати замітку «Надзвичайна історія в Айпінґу», яку в Порт-Стоу переповідав містерові Томасу Марвелу матрос.

— Закутаний! — вигукнув Кемп. — Перевдягнений! Переховується! Ніхто, здається, не знає про його нещастя. Що ж у нього на думці?

Кемп кинув газету і взяв не розгорнену ще «Сент-Джемс газет».

— Зараз дізнаємось правду, — промовив він і розгорнув газету. «Ціле містечко в Сассексі збожеволіло!» — був заголовок. — Боже! — вигукнув Кемп, читаючи статтю про вчорашні події в Айпінґу. Тут було передруковано й повідомлення з ранкової газети.

Доктор Кемп перечитав текст іще раз. «Біг по вулиці, завдаючи ударів на всі боки. Джеферс непритомний, містер Гакстер дуже постраждав... Досі не може розповісти, що він бачив. Вікна повибивані. Уся ця історія, можливо, й вигадана, але занадто цікава, щоб її не надрукувати».

Кемп відкинув газету і безтямно втупився поглядом перед собою. «Мабуть, вигадка», — подумав він. Потім схопив газету і знову перечитав.

— Але до чого тут бродяга? Чому він ганявся за ним?

Кемп важко сів у хірургічне крісло.

— Він не тільки невидимий, — сказав доктор, — він іще й божевільний!

Кемп походжав по їдальні до самого світанку, палячи сигари й намагаючись зрозуміти незбагненне.

Він був занадто збуджений і не міг спати. Спустившись униз, напівсонні слуги заскочили Кемпа в їдальні і подумали, що він перевтомлений. Він наказав їм подати в кабінет сніданок для двох, а потім сидіти внизу. Він ходив по їдальні, доки не принесли ранкові газети. Написано там було багато, тільки на увагу заслуговувало мало з того: підтвердження вчорашніх подій і дуже невміле повідомлення про пригоди в Бердоці. Кемп довідався про те, що сталося у «Веселих крикетистах», і дізнався про людину на ім’я Марвел. «Він примусив мене бути при ньому цілу добу», — заявив Марвел. Додавалися подробиці подій в Айпінґу, наприклад про розірваний телеграфний дріт. Але це зовсім не пояснювало, що спільного між Невидимцем і бродягою, бо містер Марвел нічого не сказав ні про рукописні книги, ні про гроші у своїх кишенях. Ставлення до цих подій уже змінилося, і репортери взялися до розслідування.

Кемп уважно перечитав усі статті і послав покоївку купити всі ранкові газети, які вона зможе дістати.

Він жадібно прочитав і їх.

«Він невидимий! — думав Кемп. — І, судячи з газет, гнів його стає манією. Чого він накоїть... А зараз він у моєму будинку, нагорі, вільний, мов вітер. Що робити? Чи можна назвати зрадою, якщо я... Ні, звичайно ні!»

Кемп підійшов до маленького захаращеного столика в кутку і почав писати записку. Недописавши, він розірвав її і став писати іншу. Тоді перечитав і замислився. Нарешті узяв конверт і написав адресу: «Порт-Бердок, полковникові Едею».

Саме цієї миті Невидимець прокинувся. Він був у поганому гуморі, і Кемп, який пильно прислухався до кожного звуку, почув гупання ніг у спальні. Потім почувся гуркіт перекинутого стільця і брязкіт розбитої склянки.

Кемп побіг нагору й постукав у двері.

Розділ XIX

Деякі головні принципи

— Що сталося? — спитав Кемп, коли Невидимець пустив його в кімнату.

— Нічого.

— А чому грюкає?

— Я просто роздратований, — пояснив Невидимець. — Забув про руку, а вона болить.

— Таке з вами, мабуть, часто буває.

— Буває.

Кемп пройшов кімнатою й підняв з підлоги уламки скла.

— Мені відомі всі ваші пригоди, — сказав він, стоячи навпроти Невидимця. — І айпінзькі, і тутешні. Світ уже знає свого невидимого громадянина. Але ніхто не знає, що ви тут.

Невидимець вилаявся.

— Ваша таємниця вже відома. Я не знаю, які у вас плани, але хочу допомогти вам.

Невидимець сів.

— Нам подано сніданок нагору, — сказав Кемп, намагаючись говорити невимушено.

Він з радістю побачив, що його гість охоче встав, і повів його вузькими сходами нагору.

— Перш ніж ми зробимо щось, — сказав Кемп, — я повинен дізнатися про причини вашої невидимості.

Кемп зиркнув за вікно і всівся з таким виглядом, ніби на нього чекала важлива розмова. Сумніви знову охопили його, але, щойно він поглянув на Ґриффіна, від них і сліду не лишилося.