Герберт Уеллс - Війна світів. Невидимець

Кемп дивився на бинт, що пересувався кімнатою, а потім побачив, як плетений стілець протягнувся по підлозі і зупинився біля ліжка. Стілець заскрипів, і сидіння на ньому ввігнулося десь на чверть дюйма.

Кемп потер очі й знову помацав шию.

— Це дивовижніше за привидів, — промовив він, спробувавши засміятися.

— Ви починаєте отямлюватися, це добре.

— Або божеволію.

— Налийте мені віскі. Я знесилений.

— Я щось цього не відчув. Де ви? Я на вас не наштовхнусь, коли встану? Ага, там. Віскі? Гаразд, прошу. Куди вам подати його?

Стілець заскрипів, і Кемп відчув, що в нього взяли склянку. Він мусив силувати себе, щоб випустити її, оскільки боявся, що вона впаде на підлогу. Склянка зупинилася дюймів за двадцять над краєм стільця.

— Але ж це, напевне, гіпноз, — ошелешено мовив Кемп. — Ви, мабуть, навіяли мені, що невидимі.

— Дурниці! — сказав голос.

— Але ж...

— Послухайте...

— Тільки сьогодні вранці я доводив, що невидимість...

— Плювати на ваші доводи! — скрикнув голос. — Я помираю з голоду, та й ніч для голої людини захолодна.

— Принести вам їсти?

— Так, — сказав Невидимець і поставив склянку на стіл, стукнувши нею. — І дістаньте мені халат.

Кемп щось пробурмотів, підійшов до шафи й витяг червоний халат.

— Годиться? — спитав він.

Халат взяли. На мить він завис у повітрі, дивно затріпотів, випростався, а потім застебнувся на всі Гудзики й сів на стілець.

— Білизна, шкарпетки, капці теж стали б у пригоді, — уривчасто сказав Невидимець.

— Ви все матимете. Але це найнеймовірніша річ у світі.

Кемп дістав із шухляд якийсь одяг і пішов униз по їжу для гостя.

Повернувся він з холодними котлетами і хлібом, підсунув маленький столик і поклав усе на нього.

— Ножа не треба, — сказав Невидимець. Котлета зависла в повітрі, і почулося пожадливе плямкання. — Я завжди щось надягаю перед тим, як починаю їсти. Чудна примха.

— Ви можете рухати рукою? — спитав Кемп.

— Ніби, — відповів Невидимець.

— З усього надзвичайного і дивного...

— Так. Але ще дивніше, що для перев’язки я потрапив саме до вас. Вперше пощастило. До речі, я хочу переночувати у вашому будинку. Вам доведеться погодитися. Неприємно, що натекла ціла калюжа крові, правда? Вона, напевне, стає видимою, коли зсідається. Я спромігся змінити лише живі тканини, і мене не видно, доки я живий...

— Але як ви це зробили? — роздратовано спитав Кемп. — Це все неприродно!

— Шкода, що ви так вважаєте. Усе це цілком природно, — заперечив Невидимець.

Він простягнув руку й узяв пляшку З ВІСКІ. Кемп дивився, як жадібно п’є халат. Світло від свічки, проходячи крізь дірочку на правому плечі халата, утворювало під ребрами світлий трикутник.

— Що то була за стрілянина? — спитав Кемп. — Що сталося?

— Один дурень... ніби мій спільник, хай йому... Він хотів украсти мої гроші! І вкрав.

— Він теж невидимий?

— Ні.

— І що?

— Дайте мені ще чогось поїсти. Я страшенно зголоднів. А ви хочете, щоб я розважав вас розповідями.

— Отже, стріляли не ви? — спитав Кемп, підвівшись.

— Ні, не я, — відповів гість. — Стріляв навмання якийсь дурень, я його вперше бачив. Багато їх перелякалося. Власне, всі вони злякались мене. Хай будуть вони прокляті! Я хотів би ще поїсти, Кемпе.

— Піду подивлюся, чи немає чогось внизу. Тільки навряд чи знайду багато.

Добре поївши, Невидимець попросив сигару. Він відкусив її кінчик, перш ніж Кемп устиг дати йому ножа, і вилаявся, коли тютюновий лист ззовні відстав.

Дивно він курив: його рот, горло, гортань і ніздрі стали видимими і здавалися кільцями диму.

— Чудова річ тютюн! — сказав Гриффін, затягуючись. — Мені пощастило, що я опинився у вас. Ви повинні допомогти мені. Це ж треба, саме тепер я натрапив на вас! Зараз я у страшенній скруті, я мало не збожеволів. Що я пережив!.. Тепер ми з вами розвернемося!

Він налив собі ще віскі з содовою.

Кемп підвівся, озирнувся навколо і приніс склянку і для себе.

— Все це неймовірно... Я, мабуть, теж вип’ю.

— А ви не дуже змінилися за ці роки. Блондини мало змінюються. Ви спокійна людина. Я мушу вам розповісти. Ми разом працюватимемо.

— Але як це все сталося? — спитав Кемп. — Як ви стали невидимим?

— Заради Бога, дайте спокійно покурити, а тоді я все розповім.

Але тієї ночі Невидимець не розповів нічого. У нього боліла рука, його трусило в пропасниці. Він був зовсім виснажений. Йому ввижалася погоня на пагорбі й бійка біля трактиру. Він почав розповідати про себе, але заплутався. Щось він говорив про Марвела, дратувався... Кемп марно намагався зрозуміти хоч щось.

— Він боявся мене... Я бачив, що боявся, — повторяв Невидимець. — Він хотів утекти, тільки про це й думав... Який же я дурень! А він... Треба було вбити його...

— Звідки ви взяли гроші? — раптом спитав Кемп.

Невидимець на мить замовк.

— Я не можу вам сказати.

Він застогнав і сперся невидимою головою на невидимі руки.

— Кемпе, — промовив він, — я не спав уже майже три ночі, тільки подрімав пару годин. Я мушу виспатись.

— Добре. Це моя спальня... Лягайте тут.

— Як я можу спати? Якщо я засну, він утече. Ех, хай йому!

— А як ваша рана?

— Пусте, подряпина. Витекло трохи крові. Господи, як же я хочу спати!

— То чому ж не лягаєте?

Здавалося, Невидимець дивився на Кемпа.

— Тому що не хочу, щоб мене зловили, — повільно відповів він.

Кемп здригнувся.

— Який же я дурень! — раптом стукнув кулаком по столу Невидимець. — Сам навів вас на таку думку!

Розділ XVIII

Невидимець спить

Невидимець, поранений і виснажений, не повірив Кемпові, що в його домі безпечно. Він оглянув вікна, підняв штори і відсунув клямки, щоб пересвідчитись, що і справді є можливість втекти крізь вікно.

Ніч була спокійна й тиха, у небі світив молодик.

Невидимець перевірив замок на дверях спальні, двері до туалету і до ванни, впевнившись, що цей шлях теж годиться для втечі. Нарешті він вирішив, що цілком задоволений, і почав позіхати, стоячи біля каміна.

— Шкода, що я не можу розповісти вам усе відразу. Я зовсім