Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Зрозуміло, що цей молодик обдурив Стінера і на отримані від нього гроші скуповував акції кінних залізниць! Отже, у нього і у Стінера має бути чимало цінних паперів (от що передовсім зацікавило Молленгауера).

— П’ятсот тисяч доларів… — повторив він, коли Батлер закінчив свою розповідь. — Так-так, кругленька сума! Якби Ковпервуда могла врятувати лише підтримка ринку, ми, мабуть, пішли б йому назустріч, але в разі серйозної паніки такий маневр залишиться безрезультатним. Якщо цей молодий чоловік сильно обмежений у коштах, а на біржі почнеться різке падіння акцій, то для його порятунку знадобиться ще ціла низка додаткових заходів. Мені це відомо з досвіду. Ви часом не знаєте, який його пасив?

— Ні, не знаю, — відповів Батлер.

— Грошей, ви кажете, він у вас не просив?

— Він хоче лише, щоб я не брав у нього своїх ста тисяч, поки не визначиться його становище.

— А Стінера і справді немає в місті? — поцікавився недовірливий від природи Молленгауер.

— Так стверджує Ковпервуд. Ми можемо відправити кого-небудь перевірити.

Молленгауер вже обдумував, як би хитріше вийти з ситуації. Підтримати курс акцій — це, звісно, найкраще, якщо таким чином вдасться врятувати Ковпервуда (а заразом скарбничого і репутацію республіканської партії). Стінер буде змушений повернути в казну п’ятсот тисяч доларів, для цього йому доведеться продати свої акції. І тоді чому б Молленгауеру не купити їх? Але тут, мабуть, потрібно буде врахувати й інтереси Батлера. А чого, питається, він може зажадати?

З подальшої розмови з Батлером Молленгауер з’ясував, що Ковпервуд готовий відшкодувати п’ятсот тисяч доларів, якщо йому вдасться зібрати таку суму. Щодо його паїв у різних лініях конки розмов вони зараз не вели. Але яка могла бути впевненість у тому, що Ковпервуда вдасться врятувати таким способом? І що у нього навіть в цьому випадку буде бажання і можливості зібрати п’ятсот тисяч доларів і повернути їх Стінеру? Зараз йому потрібна готівка. Але хто дасть її тепер, коли насувається неминуча паніка? Яке забезпечення може він запропонувати? З іншого боку — якщо добре натиснути, можна буде примусити їх зі Стінером віддати за безцінь свої залізничні акції. Якщо йому, Молленгауеру, вдасться роздобути їх, то яке, власне, йому діло — переможе його партія восени на виборах чи зазнає поразки? (Утім, він, як і Оуен, вважав, що поразки можна уникнути. Точніше, можна за прикладом попередніх років купити перемогу.) Розтрату Стінера, якщо через крах Ковпервуда він виявиться розтратником, безсумнівно, вдасться приховати до перемоги на виборах. Утім, майнула у нього думка, ще бажаніше було б натиснути на Стінера, щоб він відмовив у додатковій позиці Ковпервуду, і цим різко збити ціну на його акції кінних залізниць і тим самим на акції решти власників (зокрема Батлера і Сімпсона). У Філадельфії ці лінії з часом стануть одним з найголовніших джерел збагачення. Але зараз треба робити вигляд, що понад усе його нині турбує порятунок партії на майбутніх виборах.

— Я, звісно, не можу вирішувати за сенатора, — неквапно почав Молленгауер, — і не знаю, якою буде його думка. Але я особисто готовий зробити все від мене залежне, щоб підтримати курс акцій, якщо це принесе хоч якусь користь. Кажу це хоча б тому, що банки і від мене можуть вимагати погашення заборгованості. Але зараз нам треба, передусім, подбати про уникнення розголосу до кінця виборів, якщо Ковпервуд все ж вилетить у трубу. Адже у нас немає жодної впевненості, що наші зусилля підтримати ринок увінчаються успіхом.

— Таки жодної… — похмуро підтвердив Батлер.

Оуену вже на мить здалося, що Ковпервуд приречений. Але тут у двері подзвонили. Покоївка, котра замінила лакея, доповіла про сенатора Сімпсона.

— Ага, про вовка промовка! — вигукнув Молленгауер. — Просіть! Зараз ми дізнаємося його думку.

— Я гадаю, мені слід залишити вас, — кивнув Оуен батькові. — Я піду до міс Кароліни розважити її. Я чекатиму на тебе, батьку, — додав він.

Молленгауер схвально посміхнувся, і Оуен вийшов, у дверях зіткнувшись з сенатором Сімпсоном.

Ніколи ще в Пенсильванії, яка дала світові чимало прикметних особистостей, не було цікавішої постаті, ніж сенатор Сімпсон. На противагу Батлеру і Молленгауеру зовні він був досить непоказний: невисокий на зріст (п’ять футів дев’ять дюймів), тоді як зріст Молленгауера досягав шести, а Батлера — п’яти футів і одинадцяти дюймів, з пісним обличчям і круто зрізаним підборіддям — у двох інших щоки були як налиті, а важкі щелепи видавалися наперед. Погляд у нього теж був не такий відкритий, як у Батлера, і не пихатий, як у Молленгауера. Зате його очі світилися неабияким розумом. Це були дивні очі — глибоко посаджені, бездонні; вони нагадували очі кішки, що виглядає здобич з темного кутка з усією підступністю котячої породи. Копиця чорного волосся спадала на його низький білий лоб, а обличчя вирізнялося синюватою блідістю, як у людей зі слабким здоров’ям. Попри таку зовнішність, в цій людині чаїлася неабияка сила, своєрідна, наполеглива, за допомогою якої він підкоряв собі інших. Хитрість навчила його розпалювати жадібність людей обіцянками наживи, бути нещадним з тими, хто насмілювався йому суперечити. Сімпсон, як багато людей такого типу, був кволий, з холодними вологими руками і млявою усмішкою, але очі своєю виразністю перекривали всі вади його зовнішності.

— Добрий вечір, Марку, радий вас бачити, — привітав його Батлер.

— Вітаю, Едварде, — неголосно відповів гість.

— Ну, дорогий друже, час ніяк на вас не позначається. Що накажете вам налити?

— Ні, Генрі, я нічого пити не буду, — відповів Сімпсон. — Я до вас зазирнув на кілька хвилин, по дорозі додому. Моя дружина тут неподалік, у Кевеноу, і мені треба ще заїхати по неї.

— Ви навіть не підозрюєте, як доречно ви з’явилися, сенаторе, — почав Молленгауер, припрошуючи сісти гостя. — Батлер розповів мені про невелику скруту політичного характеру, яка виникла нещодавно. Ви, напевно, чули, що в Чикаго грандіозна пожежа?

— Так, мені щойно розповів про це Кевеноу. Мабуть, справа дуже серйозна. Завтра вранці треба очікувати на стрімке падіння акцій.

— Про це ми й говорили, — підтвердив Молленгауер.

— А ось і вечірній випуск! — вигукнув Батлер, побачивши слугу, який входив з газетою в руках.

Молленгауер розгорнув її на столі. Це