Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Молленгауер вважався (і сам так думав про себе) дуже важливою персоною. Щодо фінансових і політичних справ він був винятково проникливим. Хоча він був німцем (точніше, американцем німецького походження), зовнішність у нього була типова і притому дуже поважна. Холодний і гострий розум світився в його очах. На зріст він був високий, міцної статури. Його могутні груди і широкі плечі вдало гармоніювали з великою головою, що, залежно від ракурсу, видавалася то округлою, то видовженою. Опуклий лоб важко нависав над допитливими колючими очима. Ніс, рот, підборіддя, а також повні гладкі щоки — все виразне правильне обличчя Молленгауера свідчило про те, що ця людина знає, чого хоче, і вміє наполягти на своєму, всупереч усім перешкодам. З Едвардом Батлером Молленгауера пов’язувала тісна дружба (наскільки це можливо між двома ділками), а Марка Сімпсона він поважав приблизно так, як один тигр поважає іншого. Він умів цінувати видатні здібності і завжди був готовий грати чесно, якщо чесно велася гра. В іншому випадку його підступності не було меж.

Молленгауер не чекав ані на Едварда Батлера, ані на його сина в недільний вечір. Цей чоловік, котрий володів третиною всіх багатств Філадельфії, сидів у себе в бібліотеці, читав і слухав гру на роялі однієї зі своїх дочок. Дружина і дві інші доньки пішли до церкви. Він мав вдачу домосіда. А оскільки недільний вечір в світі політиків взагалі вважається слушним часом для всіляких нарад, то Молленгауер припускав, що хтось із його знаних приятелів по республіканській партії може зазирнути до нього. Отож коли лакей (він же й дворецький) доповів про Батлера з сином, він навіть зрадів.

— Кого я бачу! — привітав він Батлера, простягаючи йому руку. — Дуже, дуже радий! І синок із вами? Як справи, Оуене? Джентльмени, бажаєте по сигарі? Та для початку, мабуть, треба випити по чарці. Джоне, — звернувся він до слуги, — подайте-но чогось міцного!.. А я оце сидів і слухав, як грає Кароліна. Але ми, вочевидь, трохи збентежили її…

Він присунув Батлеру крісло і вказав Оуену на місце з іншого боку столу. За хвилину слуга повернувся зі срібною тацею, заставленою пляшками віскі, доброго вина і коробками з різними сортами сигар. (Оуен, правда, належав до нового типу ділків, котрі воліли утримуватися від питва і від куріння. Та й батько його дуже в міру дозволяв собі й те, й інше.)

— Затишний у вас будинок! — сказав Батлер, спочатку замовчуючи причини свого візиту. — Не дивно, що ви і в неділю ввечері нікуди не виїжджаєте. Що новенького в місті?

— Нічого особливого, наскільки мені відомо, — спокійно відповів Молленгауер. — Все йде як годиться. Але ви, здається, чимось стурбовані?

— Не без того, — стримано відповів Батлер, сьорбнувши віскі з содовою. — Загалом звістки тривожні. Ви ще не читали вечірніх газет?

— Ні, не читав. — Молленгауер випростався в кріс-лі. — А хіба сьогодні вийшли вечірні випуски? Що ж сталося?

— Нічого, якщо не брати до уваги пожежі в Чикаго. І, схоже, завтра вранці у нас на фондовій біржі почнеться неабияка метушня.

— Та що ви кажете! А я ще нічого не чув. Отже, вийшли вечірні газети?.. Гм... Що ж, і велика там була пожежа?

— Кажуть, усе місто у вогні, — вставив Оуен, котрий з цікавістю спостерігав за виразом обличчя відомого політичного діяча.

— Оце так новина! Треба послати за газетою. Джоне! — гукнув він слугу і, коли той з’явився, сказав: — Хутко роздобудьте мені вечірню газету. А чому ви вважаєте, що це може відбитися на тутешніх справах? — звернувся він до Батлера, коли слуга вийшов.

— Бачите, є одна обставина, про яку я нічого не знав до останньої миті. Наш шановний Стінер… Мабуть, він недорахується чималої суми в касі, якщо лише справа не обернеться на краще, ніж дехто припускає, — пояснив Батлер. — А подібна історія, як ви самі розумієте, навряд чи вигідна перед виборами, — додав він значуще, і його кмітливі сірі очі вп’ялися в Молленгауера. Той відповів йому таким же пильним поглядом.

— Звідки ви про це дізналися? — крижаним тоном поцікавився Молленгауер. — Невже він навмисне вчинив розтрату? І скільки узяв — вам теж відомо?

— Досить солідний куш, — як і раніше, стримано відповів Батлер. — Наскільки мені відомо — щось близько п’ятисот тисяч доларів. Це поки ще не розтрата. Але як піде далі — невідомо.

— П’ятсот тисяч! Нічого собі! — з подивом вигукнув Молленгауер, намагаючись, проте, зберегти самовладання. — Не може бути! Коли ж він почав брати гроші? І куди їх подів?

— Він позичив близько п’ятисот тисяч молодому Ков­первуду з Третьої вулиці, котрий реалізовував міську позику. На ці гроші вони — з особистих інтересів — вдавалися до різних оборудок, здебільшого скуповуючи акції кінних залізниць.

При згадці про кінні залізниці обличчя Молленгауера ледь-ледь сіпнулося.

— На думку Ковпервуда, ця пожежа завтра викличе біржову паніку, і він побоюється, що йому не вийти з ситуації без солідної підтримки. Якщо ж він збанкрутує, то в міській скарбниці виявиться дефіцит в п’ятсот тисяч доларів, який вже не можна буде заповнити, бо Стінера немає в місті. Власне, Ковпервуд прийшов до мене з проханням знайти спосіб підтримати його. Зізнаюсь, він свого часу виконував для мене деякі доручення і тому сподівався, що тепер я допоможу йому, тобто попрошу вас і сенатора вплинути на великі банки, щоб у такий спосіб підтримати завтра курс акцій на біржі. Інакше Ковпервуду загрожує крах, а скандал, який, на його думку, неминуче вибухне, може зашкодити нам на виборах. Мені здається, він тут не веде ніякої закулісної гри, звісно, він клопочеться, щоб врятувати якось себе і водночас не підставити й мене або, точніше, нас.

Батлер замовк. Молленгауер, хитрий і потайний, навіть бровою не повів, що ця несподівана звістка його стривожила. Але, оскільки він завжди був упевнений, що в Стінера немає ані крихти фінансових чи організаційних здібностей, то в нього ця справа викликала пильний інтерес. Он як… Його ставленик користувався коштами скарбниці потай від нього і тепер опинився перед загрозою судового переслідування! Ковпервуда Молленгауер знав лише як людину, запрошену свого часу для проведення операції з позикою. На цій операції дещо нажив і він, Молленгауер.