Петро Масляк - День Незалежності, Петро Масляк

практично не вдалося по-людськи пообідати, така вечеря була наче знахідка. Після вечері він вимив руки й підійшов до Лесиної тітки, яка саме мила посуд на кухні.

- Ви хотіли зі мною поговорити?

- Так, мені необхідно з вами поговорити.

Орест сів до столу, а з іншого боку присіла його квартирна хазяйка. Видно було, що вона не знає, як почати.

- Як квартирант ви мене цілком влаштовуєте, - почала вона. - Однак я пообіцяла сестрі, що буду наглядати за Лесею. Я не боюся, що вона пуститься берега, але не хотілося б, щоб вона і страждала. Леся розповіла мені про ваші проблеми, з якими вона допомагає вам справитися. За інших умов я б нічого не мала проти, але бачу, як вона дивиться на вас. Ви, чоловіки, можливо цього й не відчуваєте так гостро, але в жінок значно частіше трапляється кохання з першого погляду. От і моя небога щойно зустріла когось і вже практично не може без нього жити.

- Та я…

- Зачекайте хвилинку. Давайте уявимо собі таку ситуацію. Леся допомагає вам знайти вашу наречену, і ви з Мар’яною знову стаєте закоханою парою. А що робити в такому разі Лесі? Куди їй дітися? Вона в цей трикутник явно не вписується. Скільки у нас таких жінок зі зламаними долями! І гарні, і розумні, і хазяйновиті, а щастя немає. Навіть коли вони потім виходять врешті-решт заміж.

- Ну, й що ж ви пропонуєте? Мені шукати іншу квартиру?

- Це нічого не змінить. Думаю, стане навіть ще гірше. Я не знаю, чого вимагати від вас, чого від неї. Може, давайте поміркуємо разом?

- Я потрапив у дуже складну ситуацію, - провів обома руками по своєму волоссю Орест, опустивши голову. - За місяць маю їхати до Швеції. Я волів би, найнявши приватного детектива, шукати свою дівчину, сплачуючи за послуги звідти. Але не впевнений, що, якщо її знайдуть, вона схоче зі мною зустрічатися, як це було раніше. Може вона переїхала з батьками за кордон, може взагалі загинула?..

- Саме тому в Лесі є шанс, і вона це розуміє. Боже ж ти мій, як вона має себе ненавидіти, картати і ганьбити. Я знаю її змалечку, вона завжди була такою. Як щось зробить не те, сама бере батькового паска і несе йому, щоб він її відшмагав. Навіть, коли про це ніхто й не знає. Як їй, бідній, зараз важко.

- А що мені накажете робити?

- Може, менше з нею спілкуватися? Я її буду відганяти від цієї квартири, коли ви тут, а ви постарайтеся не спілкуватися з Лесею. Можливо, пройде, або вона зустріне якогось студента свого віку. Вона казала, що у цьому її інституті довкола крутиться цілий рій хлопців. Та й у гуртожитку все-таки живе. Там кожну суботу дискотеки влаштовують для студентів.

- Добре, домовилися. Я вже її запросив на корпоративну вечірку нашої фірми в цю суботу. Але це востаннє. Якщо ви думаєте, що так буде краще, я можу хоч завтра переїхати до готелю. В мене вже завелися грошенята.

- Леся розповідала, як ви їли омарів у ресторані і яке вино пили. Цікаво, скільки коштує така вечеря? Не треба нікуди переїжджати, якщо ви самі не бажаєте, я про це кажу цілком щиро.

- Вечеря в такому ресторані дуже дорога, але я і вас колись поведу до того ресторану. Якщо ви погодитеся. Саме перед від’їздом до Швеції в мене день народження. Родичів не маю, справжніх друзів у Києві ще не нажив, тому запрошу вас з Лесею. Ви мої і друзі, і родичі. Але після корпоративної вечірки я не зустрічатимуся з Лесею й телефонувати не буду. Клянуся. А ви потурбуєтеся, щоб ми не зустрічалися тут увечері, коли я повертатимусь додому з роботи. Вас влаштовує така програма дій?

- Не знаю, що тут ще можна придумати розумнішого, - зітхнула тітка Лариса.

- Отже, план ми склали, починаємо його реалізувати. Якби ви мені сказали про це раніше, я б її не запрошував на корпоративну вечірку. Але тепер уже пізно, і мені доведеться там бути. Приділятиму увагу іншим дівчатам. Танцюватиму з ними і взагалі показуватиму, що для мене світ на Лесі клином не зійшовся. Там буде один наш головний менеджер, який бачив нас у ресторані, і йому Леся дуже впала в око. Він від неї не відходитиме, якщо відходитиму я. Думаю, в неї щодо мене - це не серйозно. Вона ж зовсім юна. А такі дівчата часто закохуються в старших за себе чоловіків, наприклад, вчителів чи викладачів в університеті. Це швидко проходить.

- Ой, не знаєте ви Лесі, - якось майже приречено похитала головою тітка.

Декілька днів Орест з Лесею не спілкувався. Не з’являлася вона і на квартирі своєї тітки. Хома багато працював на роботі, а у вільний час готував статтю з теоретичної фізики і послав її до одного з американських часописів. Тітка Лесі продовжувала годувати Ореста сніданками і вечерями, тим більше, що Хома майже кожного дня завантажував холодильник всілякими делікатесами.

Суботній день ознаменувався сухою і спекотною погодою. Орест прийняв ванну і, одягнувшись у світлий костюм, який придбав лише вчора, напхав у валізу всілякі пляжні прибамбаси: шорти, спортивну майку, плавки, сонцезахисні окуляри, м’яча, ракетки для гри у бадмінтон і, про всяк випадок, пінг-понг. О десятій годині за ним мали прислати машину. Рівно за десять хвилин на десяту, як вони і домовлялися, до квартири зайшла Леся. На ній була бавовняна картата літня сукня, перехоплена на талії вузьким паском. Середньої довжини волосся вперше було не розпущене по плечах, як зазвичай, а зібране на потилиці. Виглядала вона просто приголомшливо. Дівчина не піднімала на Ореста очей, соромлячись того, що не змогла себе примусити не показатися молодому чоловікові у всій своїй красі. Очевидно, був збентежений і Орест. Приховуючи свою ніяковість, він одразу закомандував виходити на вулицю, щоб чекати машину на подвір’ї, а не в душній квартирі.

Вийшли надвір і посідали біля будинку на лавочку. Тітка визирала