Віталій Масловський - З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський

армія. 1942–1952» вказував, що в УПА перебувало «около 20 000 чужонацінального елементу», або «15 куренів заприязнених народів», тобто узбеків, татарів, кавказців, які втекли з полону і в силу обставин потрапили в стан УПА.

Содоль:

І ще кілька серйозних зауваг про кількісний склад УПА. Нещодавно вийшла з друку у Львові книжка Б. Якимовича «Збройні сили України: нарис історії». Автор пише і про кількісний склад «героїчної» УПА так:

Як бачимо, пан Якимович повністю повторює П. Содоля. Далі автор подає таке:

Як свідчать численні документи, і серед них офіційні заяви колишнього Комітету державної безпеки (КДБ) Української РСР, у воєнні та в повоєнні роки через ОУН-УПА пройшло понад 300 тисяч осіб. Значна частина з них прийшла з повинною до органів радянської влади, частина була полонена й інтернована в тюрми і табори за скоєні злочини, які аж ніяк не могли служити в ім'я волі України. Досить велика частина членів УПА перед приходом радянських військ покинула формування, а затим через польові військкомати була мобілізована в ряди Червоної Армії. Ці люди воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни (на її завершальному етапі), багато з них заслужили ордени і медалі Радянського Союзу. Отже, сумарно (300 тисяч) все це становило невелику частку населення Західної України (із понад 8 мільйонів чоловік).

При цьому слід мати на увазі те, яким чином ці люди опинилися в орбіті УПА. Як свідчать документи, сама ОУН напередодні та в час війни об'єднувала понад 20 тисяч функціонерів. Правда, М. Прокоп зазначає, що «на переломі 1941–1942 року… підпільна мережа ОУН-бандерівців охоплювала 12 тисяч членів і 7 тисяч юнацтва». 322 Важко назвати мотиви такого значного применшення членства ОУН-б.

Проте всі ті особи, хто був членами Організації, переважно були свідомими функціонерами. У роки війни та в повоєнні роки ОУН, як організація, зростала досить повільно, в силу її тоталітарності і замкнутості. Отже, організація (ОУН як партія-орден) в 20 тисяч членів у величезному морі людей — також досить невелика частка.

Що ж до УПА, то тут ситуація була вкрай складною. Починаючи з літа 1943 р., ОУН-бандерівців провела кілька хвиль насильницької мобілізації. Тих, хто не хотів служити в УПА, місцеві боївки служби безпеки ОУН знищували негайно, «на сухо» чи «на мокро». У нас мобілізацій, які проводили військкомати Червоної Армії в лісах та різних сховищах (не без допомоги, звичайно, агітації і залякувань оунівців) опинилось немало юнаків призовного віку, яких (в силу ситуації) також використала ОУН. Тому-то значна частина людей опинилась в націоналістичних збройних формуваннях під страхом смерті. Політреферент проводу ОУН-Захід «Архип» у своєму звіті влітку 1944 р. повідомляв: «Становище… не утішне. Якщо розібратися в обставинах, при яких наші стрільці попали в ряди УПА, ми змушені сказати, що лише незначна частина з'явилась ідейно, останні з'явились під примусом…». 323 Ось такою була та «всенародність»!

Зате в Червону Армію протягом весни 1944 р. — осені 1945 р. у Західній Україні було мобілізовано 750 тисяч чоловік, з них 350 тисяч брали безпосередню участь у боях з гітлерівцями. Половина учасників війни були відзначені орденами, переважна більшість — бойовими медалями. Двадцяти двом західноукраїнцям було присвоєно високе звання Героїв Радянського Союзу. Завершуючи цю коротку відповідь на питання про кількісний склад УПА, треба сказати тим, хто сьогодні кричить про «всенародність» і «героїзм» учасників ОУН-УПА: міф про «всенародність» УПА створено нинішніми шанувальниками бандерівщини тільки для того, щоб відмити закривавлені руки і душі, досягти реабілітації своїх злочинних діянь в очах українського народу! Найкраще, панове, прочитайте епіграф до книги П. Мірчука «Українська повстанська армія»:

От і вся правда про тих «борців за волю» і «національних героїв», що вилазили ночами із криївок, щоб «хтось скрикував востаннє» і «вмивався своєю кров'ю»! От вона і вся правда про «всенародність»!

Як поширювались дії ОУН-УПА у різних районах Західної України

Це питання надзвичайно суттєве. Ми вже відзначали, що теза екс-президента Л. Кравчука «УПА зродилась на Волині!», як заява політичного діяча такого рівня, абсолютно не має підстав. Бо центром організації та дії ОУН і націоналістичних збройних формувань була Галичина, а не Волинь, а тим більше Волинське Полісся. УПА творили галичани, як ідейно, так і організаційно.

Починаючи з весни 1943 р. до весни 1944 р. на Волині всі і націоналістичні формування концентрувалися поблизу Луцька і Рівного, навколо Ковельського залізничного вузла, в районі Костопіль — Рівне, Здолбунів — Дубно — Кременець. Що вони захищали? Достовірно відомо, що така дисклокація не була випадковою. Всі загони УПА зосереджувались поблизу важливих стратегічних шляхів і центрів, охороняючи їх. Чи не мало це якоїсь безпосередньої спланованісті і визначеності? Звичайно, мало. Є всі підстави (а про це свідчать численні документи) судити про те, що між проводом ОУН-бандерівців і керівництвом тилових забезпечень гітлерівців були досить серйозні домовленості.

Звичайно, все концентрування дій ОУН-УПА мало цільову спрямованість, залежало від обставин і місця.

В Чернівецькій області, зокрема, поширення націоналістичного впливу на населення було незначним. На момент визволення області від німецько-румунських загарбників збройні націоналістичні формування тут були майже відсутні. Створена восени 1943 р. так звана БУСА (Буковинсько-українська самооборонна армія) залишилась фікцією, де нараховувалось кілька сотень бойовиків. Окремі невеликі збройні підрозділи були створені тут за зразком галицької «самооборони». Лише в частині сіл Вашківського, Вижницького, Заставнівського, Кіцманського і Путильського районів, що межували з Івано-Франківською і Тернопільською областями, і частково в Сторожинецькому, Садгірському і Глибоцькому районах існували невеликі боївки УПА. В інших районах вони були відсутні.

Дещо інша ситуація створилась у Закарпатській області. Тут, в основному, протиборство відбувалось між промадярськими («Мадярони») і прочеськими інтересами. Українська проблема виникла лише в 1938 р., а затим у 1939 р. у зв'язку з проголошенням «самостійної» держави Августина Волошина. Органи хортистської служби безпеки гостро придавлювали «сепаратистські» настрої українців, не бажаючи мати політичних конкурентів. На початку 1945 року проводом ОУН-(б) були послані емісари, а затим загони «Довбуша», «Грізного» і «Зміюки» для поширення впливу ОУН-УПА в краї, але вони «ніяких результатів не дали», бо «населення Закарпаття ставиться до ОУН вороже». 324

Особлива ситуація склалась у Волинській і Рівненській областях. Тут перш за все відчувались традиції «червоної Волині», а затим зростання антифашистської боротьби червоних і польських партизанів. Протягом 1943 і першої половини 1944 року тут діяли партизанські з'єднання двічі Героя Радянського Союзу генерал-майора О. Ф. Федорова, з'єднання Героя Радянського Союзу полковника А. П. Бринського, Рівненське з'єднання Героя Радянського Союзу генерал-майора В. А. Бегми, загін спеціального призначення