Робер Мерль - Чоловіки під охороною

мене від зустрічі з нею. Я маю на увазі радість, яку дає зустріч із новою людиною. В Блувіллі надто задушлива атмосфера, і така безпосередня натура, як Бесс, приносить сюди ковток свіжого повітря. Атож ковток свіжого повітря.

Потім на думку спадає Аніта, але я згадую про неї зовсім байдуже — не як про певний період у своєму житті, а як про звичайнісінький випадок. Перебираю в пам’яті десятирічний шлях, який я пройшов з нею в житті. Аніта змінилася на цьому шляху. Безперечно, вона «дісталася» до свого місця, але вже зовсім не така, якою вирушала в дорогу. І раптом я усвідомлюю, чому в наших фільмах, де взаємини між чоловіками й жінками зображено досить переконливо, жіночі образи, навпаки, такі сірі й невиразні. Їм відводять функції лише сексу, материнства й окраси. Жінок подають тільки як самиць. Вони не мають змоги розвиватися й зацікавлювати глядача. А Аніта еволюціонувала. Вона боролася з реальним становищем, сама приймала в житті рішення, і вони змінили її, певною мірою навіть розбестили. Між тією Анігою, з якою я познайомився десять років тому, й нинішньою спритною, цинічною жінкою-політиком є величезна різниця. Звісно, мені це не подобається. Але я відзначаю: Аніта — особистість, якій не бракує ні виразності, ні значущості.

Сьогодні я маю багато чого сказати Берідж. Щоб не викликати підозри своїм тривалим перешіптуванням, ми домовляємося, що я розповім їй про все не одразу, а частинами: у Берідж склалося таке враження, ніби наші взаємини заінтригували Кроуфорд і та почала шпигувати за нами.

Я розповідаю у хронологічному порядку передусім про Стайна та його хитру відмову поінформувати нас, але Берідж усе це вже знає від Ріти й нетерпляче уриває мене:

— Що він виготовляє?

— Слово «виготовляє» тут дуже до місця: він виготовляє клони.

— Що це таке?

— Це тварини, зародки яких можна дістати в технічний спосіб і які розмножуються без статевого парування.

— Хіба такі існують?

— Звичайно, серед яйцеродних. Скажімо, ви берете незапліднену жаб’ячу ікрину й виймаєте з неї ядро, яке має в собі жіночі хромосоми. Потім замінюєте це ядро кишечною клітиною пуголовка. Якщо експеримент удасться, ви дістанете другого пуголовка, що буде точною копією першого, або, коли хочете, його двійником.

— Чому двійником?

— Ви, Берідж, і я — це суміш батьківських і материнських хромосомів. А другий пуголовок матиме ті самі чоловічі й жіночі хромосоми, що їх має перший пуголовок, у якого взяли кишечну клітину. І, мабуть, буде тієї самої статі. Не забувайте, що із жаб’ячої ікрини вийняли ядро, і вона вже не має в собі ніяких хромосомів.

— Яка користь із того, що буде вирощено пуголовка-двійника?

— Практична користь?

— Еге ж.

— Ніякої. Але якщо ми перейдемо від яйцеродних до живородних, то це може дати неабияку користь. Скажімо, ви маєте чудового з усіх поглядів бугая: тож раді будете дістати ще кілька таких самих бугаїв, не ризикуючи схрестити його з якоюсь коровою.

Берідж закидає назад своє волосся кольору червоного дерева й мовчки дивиться на мене. Її сережки (звичайні пластинки у вигляді булав) тремтять, груди здіймаються. Очевидно, вона вся кипить. Вона вже збагнула, в чому суть дослідів Стайна.

— Ви хочете сказати, що можна одержати другого бугая, точну копію першого, без парування?

— Атож.

Її брови насуплюються.

— Або другу корову, точну копію першої, без участі бугая, тобто без запліднення?

— Авжеж.

— Облишмо корову, — провадить Берідж надсадним, сповненим сарказму голосом. — Візьмімо жінку.

Я вступаю в гру.

— Візьмімо Бедфорд.

— Еге ж, — каже Берідж, і очі в неї спалахують. — Візьмімо Бедфорд! Що тоді буде?

— Гаразд, але спершу ми підберемо в Білому домі покоївку — звісно, негритянку. Молоду, здорову й кремезну. Візьмемо в цієї негритянки яйцеклітину й виймемо з неї ядро. А тоді в цю яйцеклітину введемо клітину, взяту з кишечника Бедфорд, і коли ця клітина почне розмножуватися, вживимо яйцеклітину в лоно негритянки.

— Та ж це чудово! — скрикує Берідж і так зціплює кулаки, що аж пальці біліють. — І як ми не додумалися до цього раніше? Звичайно, негритянка не буде матір’ю. Негритянка лише виносить плід. Щось на зразок дородової годувальниці. Дев’ять місяців вона даватиме плодові своє тепло й кров і матиме «втіху» народити його! Але немовля буде не її. Генетично немовля буде чистою копією Бедфорд.

— Так, Берідж. Навіть більше, немовля буде двійником Бедфорд — певна річ, двійником жіночої статі, що народився від неї самої, дарма що вона не ходила вагітна й не народжувала його.

— І без будь-якої участі чоловіка!.. Докторе, — провадить Берідж розгнівано, — вашій статі не лишається нічого іншого, як зникнути! Ми матимемо без вас партеногенезних немовлят, що їх замість нас виношуватимуть негритянки!

Я добре бачу, що вона вся. кипить. В обличчя їй ударила кров, губи тремтять, кулаки зціплені. Берідж підходить до мене — очі в неї зблискують — і уривчастим голосом каже:

— Докторе, дайте мені руку.

Ошелешений, я простягаю їй руку. Вона стискає її в своїй, підносить до рота й кусає другий суглоб вказівного пальця.

— Ось що принаймні мені хотілося зробити, — промовляє Берідж тихим свистючим голосом.

Потім випускає мою руку, жваво повертається на закаблуках, кидає мені через плече: «Я прийду знов ополудні, за чверть до дванадцятої», — і, метляючи волоссям, наче кінською гривою, вихором вилітає з мого кабінету.

Я залишаюсь на самоті й дивлюся на свою руку. Дія Берідж не вкусила мене по-справжньому. На пальці тільки зосталися сліди від її зубів. На жаль, слина вже висохла й сліди поступово зникають — крім двох крайніх: двоє ікол, гостріших за решту зубів, уп’ялися в палець глибше. Дві кругленькі, трохи почервонілі заглибники збережуться в мене довше.