Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

Штани мої, шаровари, Штани мої сині, Чого липнуть до вас дівки, Як до браги свині?

Махно почув Сашкові теревені і зреагував на них:

— От і ми прилипнемо, як п'явки, до петлюрівських шароварів, — сказав він. — Словом, будемо штурмувати Катеринослав. Нам, друзі, потрібно його взяти за всяку ціну! У цьому місті величезна кількість зброї — кулемети, гвинтівки, гармати, вагони патронів і всякої іншої військової всячини. Якщо ми не заволодіємо цією зброєю сьогодні-завтра, то через кілька днів увірветься туди Червона армія, і все це добро дістанеться їй.

Негребецький, який був також запрошений на цю нараду і досі сидів мовчки, вставив:

— Найважче буде заволодіти містком через Дніпро. Охорона його посилена, по боках — кулемети. Принаймні, я нарахував чотири кулеметних гнізда.

— А як ти перебрався через цей міст? — поцікавився “батько" в Негребецького.

— Дуже просто: сів у робочий потяг та й поїхав під виглядом робітника.

— І потягу ніхто з петлюрівців не перевіряв?

— Робочі потяги вони пропускають без перевірок.

Махно радо підвівся, замиготів по кабінету. У нього, без сумніву, виникла якась цікава й оригінальна думка, і він зараз її висловить.

— Ось тут ми їх і наколемо! — Нестор від задоволення, що охопило його, потер руки. — На якого біса нам цей міст брати і класти свої безцінні голови? Вважайте, хлопці, що Катеринослав — наш! Причому, майже без втрат із нашого боку. Ми посадимо усі свої штурмові загони в робочий потяг... Нам би лише цей клятий міст через Дніпро проскочити! Проскочимо!.. А там — вокзал і з нахабним криком "ура", щоб аж земля тремтіла, кинемося на ворога з люттю голодного звіра. У полон нікого брати не будемо. З тими полоненими лише морока зайва. Усіх нищимо. Як там, Сашку, далі у твоїй пісні про шаровари?

— Дуже просто, "батьку", — і Сашко сказав:

Штани мої, шаровари, Сліди замітають, А в кишені три шеляги, Та й ті заважають: Один шеляг — на тютюн, Другий — на табаку, Третій шеляг до корчомки — Підітерти ера... Та й горілки кварту.

— О, ні, ні! — перебив Махно свого особистого охоронця, якого уважно слухав. — Ні про яку корчму й думки не має бути в повстанців. Ти, Олексію Васильовичу, — звернувся він до Чубенка, — підготуй наказ, що за грабунки, пиятику, здирництво і всякі інші кримінальні злочини, допущені махновцями у Катеринославі, буде одна кара — розстріл на місці.

Нестор звернувся до Кузьменко, яка також була запрошена на цю нараду як голова Реввійськради і член Ревтрибуналу.

— Ти, Галино, сміливіше розстрілюй таких гадів.

— Ну, а коли з плеча якогось буржуя зняти дохорку чи тихоходи?[34] — вигукнув Задов.

Нестор на хвильку замислився. Дійсно, важливе запитання. Адже його армія — то зборище напівголих і напівбосих жебраків. На вулиці — початок зими, холоднеча. І кожний з них тільки й рветься в бій, щоб здобути теплий одяг і взуття.

Отаман звернувся до начальника штабу:

— Передай, Олексію Васильовичу, усно командирам усіх загонів, які братимуть Катеринослав, що кожний повстанець має право взяти по одній парі всього, що потрібно на собі носити. А хто візьме більше, той буде розстріляний.

— Передам "батьку"... А чи підтримають нас належним чином місцеві більшовицькі загони? У штабі з цим питанням деякі непорозуміння.

— Непорозумінь немає, Олексію Васильовичу. Повстанський більшовицький комітет Катеринослава сам просив мене про допомогу. Завтра ввечері я зустрічатимуся з їхнім представником і обговоримо всі деталі їхньої допомоги нам.

Представником повстанського комітету Катеринослава, про якого говорив Махно, був не хто інший як Микита Макуха. З ним зустрівся Нестор на квартирі Нюсі Дерко. Микита вже на перших хвилинах переговорів з "батьком" передав йому письмове рішення більшовицького повстанського Комітету про призначення Махна командуючим усіма військами Катеринославщини у боротьбі з петлюрівцями. Отаману таке рішення сподобалося, але він прикинувся, що сприйняв його, як звичайний буденний для нього факт. Та коли Микита почав перераховувати, які об'єкти займуть більшовицькі загони