Раймонд Коурі - Останній тамплієр

Він замислився над її словами і хитрувато посміхнувся.

— Що ти кажеш — та у нас і тижня не минає, щоб якісь шибайголови на конях не напали на музей! Що мені не подобається у моїй роботі — так це рутина. Вона вбиває будь-яке бажання працювати. — Обличчя Рейлі знову стало серйозним. — Тес, ти увесь час забуваєш одну важливу річ: це не просто наукова проблема, йдеться не тільки і не стільки про рукопис і про те, що у ньому написано... Ми розслідуємо злочин, який призвів до загибелі багатьох людей.

— Я знаю.

— Давай спочатку спіймаємо злочинців і запроторимо їх за ґрати. А тоді — розмірковуй, скільки хочеш про їхні мотиви. Приходь до нас завтра. Розкажи нам у подробицях все, що ти знаєш, а потім дай нам можливість самим розслідувати цю справу. Якщо нам знадобиться допомога, то ми тебе першою сповістимо про це. І... не знаю... може, ти хочеш укласти з нами якусь особливу угоду на той випадок, коли...

— Та ні, не треба, справа не в цьому. Річ у тім, що... — Тут Тес зрозуміла, що ніщо не змусить Рейлі передумати — що б вона не казала.

— Тес, я хочу, щоб ти облишила цю справу. Прошу тебе. Ти мусиш припинити втручатися у розслідування.

Вона була зворушена тим тоном, яким він це сказав.

— Ну то як: ти виконаєш це моє прохання? — наполягав Рейлі. — Зрозумій — це не жарти.

— Я спробую, — пообіцяла Тес.

Він пильно подивився на неї, потім посміхнувся і похитав головою.

І вони обидва зрозуміли, що відступитися вона вже не могла: таємниця тамплієрів цілком заволоділа її почуттями і помислами.

Вовтузячись у кріслі в напівпорожньому конференц-залі на Федерал-плазі, Де Анґеліс уважно придивлявся до Тес Чайкіної. «Вельми розумна жіночка», — подумав він. Стосовно цього двох думок бути не могло. Більше занепокоєння викликав той факт, що вона виявилася ще й безстрашною. Поєднання таких рис вабило, але становило потенційну небезпеку.

Час від часу позираючи на інших людей, що сиділи за столом, Де Анґеліс вислухав розповідь Тес про її викрадення і втечу. Непомітно для присутніх він тихенько масажував те місце, де куля Венса зачепила його ногу. Рана страшенно боліла, особливо під час ходьби, але знеболювальні ліки, які він вживав, допомагали приглушити біль настільки, що (як він сподівався) шкутильгання ніхто не помічав.

Раптом слова Тес нагадали йому про сутичку з Венсом у темному підвалі. Хвиля люті й роздратування накотилася на Де Анґеліса. Він картав себе за те, що дозволив Венсу вислизнути. І кому!? — якомусь здохлі, професору історії! Це непробачно, неприпустимо. Таке не повинно більше повторитися. Добряче подумавши, він збагнув, що коли б йому вдалося здолати Венса, тоді довелося б мати справу і з Тес Чайкіною, а це ускладнило б ситуацію. Проти неї він не мав нічого, принаймні поки що. І не матиме, якщо її мотиви не суперечитимуть його завданню.

Йому доведеться краще в ній розібратися. «Чому вона цим займається, які цілі переслідує? — подумав Де Анґеліс. — Доведеться ретельно дослідити її минуле, а ще важливіше — дізнатися про її позицію щодо деяких фундаментальних питань».

Коли Тес закінчила свою розповідь, Де Анґеліс підмітив іще одну обставину — як на цю жінку дивився Рейлі. «Тут щось є, — подумав він. — Гм, цікаво». Агент ФБР явно вбачав у ній дещо більше, ніж просто помічницю у розслідуванні. Цілком природна реакція з боку Рейлі, але чи є якась взаємність з її боку?

Що ж, доведеться таки приділити їй більше уваги.

Коли Тес завершила розповідь, підключився Рейлі й дав зі свого ноутбука картинку руїн церкви. Зображення висвітилося на великій плоскій панелі, змонтованій перед столом для засідань.

— Ось тут він вас утримував заручницею, — сказав він. — У церкві Вознесіння.

На обличчі Тес з'явився здивований вираз.

— Виявляється, ця церква згоріла!

— Так, парафіяни і досі збирають пожертви для відбудови.

— Цей запах, вогкість... все збігається, але... — Тес розгубилася. — Він жив у підвалі згорілої церкви. — Вона зробила паузу, намагаючись зіставити зображення, що було перед нею, зі своїми спогадами про Венса і з тим, що він їй казав. — Але ж він ненавидів Церкву!

— Це була не просто якась церква. Вона згоріла п'ять років тому. Слідчі, що вели справу про підпал, не знайшли тоді нічого підозрілого, незважаючи на той факт, що у вогні загинув священик.

Тес задумалася, відновлюючи у пам'яті ім'я згадуваного Венсом священика.

— Отець Маккей?

— Так.

Рейлі поглянув на неї. І вони явно дійшли одного й того самого висновку.

— Венс звинувачував цього священика у смерті своєї дружини. — Фантазія Тес вже понеслася нестримним галопом, і в її уяві виникали картини одна страшніша за іншу.

— І дати збігаються. Пожежа трапилася за тиждень після похорону. — Рейлі повернувся до Йенсона. — Нам доведеться поновити проведення справи про підпал.

Йенсон кивнув головою. Рейлі повернувся до Тес, яка сиділа наче у