Майн Рід - Оцеола, вождь семінолів

Мене це дуже тішило, та чи міг я обіцяти йому взаємність сестри? На жаль, це було не в моїх силах. Мені дуже хотілося знати, чи кохає вона його. Однак це неможливо, якщо вона мріяла про…

Утім, іноді Вірджинія поводилася з Галахером так, що людина, незнайома з її дикими витівками, могла б і справді подумати, ніби вона закохана в нього. Навіть я, спостерігаючи за нею, здивувався й геть заплутався. Або вона справді вважала його більше ніж другом, або просто вдавала. Якщо вона знала, що він її кохає, то чинила дуже жорстоко. Я часто думав про це і ніяк не міг позбутися цих думок. Вони були вельми неприємні.

Я був збентежений і приголомшений тим, що відбувалося навколо мене, зовсім заплутався у своїх сумнівах… Та раптом у нашому сімейному житті сталася подія, яка таємничістю затьмарила геть усе. Власне, то була навіть не подія, а новий розділ в історії нашої родини. До мене дійшли дивні чутки, і якщо вони були правдиві, то я мав відкинути всі свої припущення. Я дізнався, що моя сестра закохалася в Аренса Рінгольда, або принаймні прихильно ставиться до його залицянь!

Усе це я довідався від свого вірного Чорного Джека. У чиїхось інших словах я міг би засумніватися, але йому вірив. Чорний Джек був дуже проникливий, і всі його слова завжди ґрунтувалися на реальних фактах. Він міг усе пояснити. Ось як це сталося. Одного разу я сидів сам на березі водойми і читав книгу. Раптом мене гукнув Джек:

– Маса Джордже!

– Що ти хочеш? – запитав я, не відриваючись од книги.

– Маса Джордже, я весь ранок намагаюся застати вас самого. Хочу поговорити з вами, маса Джордже!

Я зауважив, із якою урочистістю Джек промовив ці слова, одразу ж згорнув книгу і подивився на нього – вираз його обличчя був таким самим урочистим, як його мова.

– Поговорити зі мною, Джеку?

– Так, маса Джордже, якщо ви не зайняті.

– Я не зайнятий, Джеку. Говори, я слухаю.

«Бідолаха, – подумав я, – і в нього є проблеми.

Мабуть, він хоче поскаржитися на Віолу. Зле дівчисько змушує його мучитися ревнощами. Та чим я йому зараджу? Не можу ж я примусити її покохати його. Ні! Привести коня на водопій може одна людина, але і сорок чоловік не зможуть змусити його пити! Навіжена дівчина робитиме так, як їй заманеться, і жодні вмовляння тут не допоможуть…»

– То в чому ж річ, Джеку?

– Ви ж знаєте, маса Джордже, що я не люблю втручатися в сімейні справи, але, бачте, тут уже все геть погано…

– Тобто?

– Та наша панночка… молода леді…

«Як це ввічливо з боку Джека – називати Віолу “панночкою”!» – подумав я.

– А що, тобі здається – вона обманює тебе?

– Не лише мене, маса Джордже.

– Ох і зле дівчисько! Але, Джеку, можливо, тобі все це лишень здається? Хіба в тебе є докази її невірності? Хіба за нею хтось упадає?

– Так, особливо зараз, і більше, ніж раніше.

– І це білий?

– Ох ти, божечку мій! – вигукнув Джек. – Ви кажете якісь дивні речі! Звісно, це білий! Хто ж, як не білий, сміє упадати за молодою леді?

Я не міг не посміхнутися при думці про те, що Джек вважає свою красуню неприступною для кавалерів його племені. Я якось раз навіть чув його хвалькуваті слова, що він єдиний негр, який насмілюється упадати за Віолою.

– Хто ж це, Джеку? – запитав я.

– Ах, маса, цей диявол, Аренс Рінгольд!

– Що? Аренс Рінгольд залицяється до Віоли?

– До Віоли? Господи, маса Джордже! – вигукнув негр, закотивши очі. – Я й не думав говорити про Віолу!

– Про кого ж ти говориш?

– Та хіба ви не чули, що я сказав «панночка»? Я говорю про панночку, про молоду леді, про міс Вірджинію.

– Про сестру? Ну, Джеку, це стара історія. Аренс Рінгольд уже багато років упадає за сестрою, та вона не кохає його. Щодо цього можеш бути спокійний, мій відданий друже, вона не піде за нього. Він осоружний їй, Джеку, та й усім на світі теж. А якби навіть він їй і подобався, то вже я ні за що в світі не допустив би цього шлюбу. Можеш бути спокійний.

Мої слова, мабуть, не задовольнили негра. Він стояв, чухаючи потилицю, ніби хотів ще щось повідомити мені. Я чекав, поки він заговорить.

– Вибачте мені, маса Джордже, за сміливість, але ви помиляєтеся. Це правда, що міс Вірджинія колись не звертала уваги на цю змію в траві. Але тепер усе інакше: батько його, старий шахрай і злодій, помер, і молодий хазяїн розбагатів. Тепер він великий плантатор, найбагатший з усіх розбійників. Стара леді дуже радіє, що він залицяється до міс Вірджинії, і часто запрошує його в гості, бо він багатий.

– Я знаю, Джеку. Матінка завжди мріяла про цей шлюб, але це нічого не означає, бо сестра – дівчина свавільна і зробить усе, як сама того захоче. Вона ніколи не погодиться вийти за Аренса Рінгольда.

– Вибачте, але ви помиляєтеся. Вона згодна.

– Хто тобі втовкмачив це в голову, мій любий друже?

– Віола, квартеронка. Вона розповіла мені все.

– Значить, ви знову друзі з Віолою?

– Так, маса Джордже, ми з нею знову дружимо. Це я був винен перед нею. Тепер я вже більше не ревную її. Вона хороша дівчина, їй можна вірити. Я її більше ні в чому не підозрюю.

– Радий це чути. Але скажи, що вона говорила про Аренса Рінгольда і мою сестру?

– Віола сказала мені, що міс Вірджинія бачиться з ним щодня.

– Щодня! Але ж Аренс Рінгольд уже давно не був у нас.

– І знову ви помиляєтеся, маса Джордже. Маса Аренс приїжджає майже щодня. Але тоді, коли ви і маса Галахер ідете на полювання або навчаєте добровольців…

– Ти дивуєш мене, Джеку!

– Це ще не все, маса. Віола каже, що міс Вірджинія зовсім змінилася. Вона вже не сердиться на нього, а уважно слухає, коли він говорить. Віола думає, що вона погодиться вийти за нього. Це буде жахливо! Дуже, дуже жахливо!

– Слухай-но, Джеку, – сказав я, – коли я буду їхати, завжди залишайся вдома і стеж за всіма гостями. Та щойно з’явиться Рінгольд, негайно скачи по мене.

– Добре, маса Джордже. Не турбуйтеся, я домчу стрілою, наче блискавка, змащена салом!

Давши таку кумедну обіцянку, негр пішов собі.

Хоча мені все це здалося вельми дивним, повідомленням негра нехтувати було не варто. Ясна річ,