Галина Костянтинівна Вдовіченко - Купальниця

телестудії, але він про них

одразу й забув, щойно попрощавшись з Русалкою. Чи має Ка-

роліна час, хоча б із півгодини? Як міг таке питати, звичайно, є. Тоді він запрошує її на каву.

Вони спустилися спадистою вуличкою до тої кав’ярні, де Ка-

роліна була з Павлом. Дорогою Космос розпитував, як давно

Кароліна читає ті уривки і хто їх для неї готує, бо для нього це

сюрприз, він не дивиться місцеве телебачення, та й централь-

не — зрідка. «Книжкову хвилинку» він бачив уперше. Не ска-

зав, але вона відчула: йому сподобалось, як вона читала.

— Кароліна Кужвій! — Космос вимовив так, ніби оголошу-

вав зі сцени. — Для сцени ім’я.

Вони були самі в кав’ярні. Різдвяник на підвіконні погубив

майже всі свої червоні пелюстки. Біля шинкваса була інша

дів чина, сонна й байдужа.

— Я думаю, Кароліно, тебе варто спробувати в одній ролі, у якій ти зможеш показати свої приховані можливості… Та

роль ніби для тебе написана.

Серце Кароліни впало і підстрибнуло. Вона мовчки сков-

тнула слину.

— Я дам тобі почитати цю п’єсу. «Купальниця» називаєть-

ся. Автор — наш Гєнек.

— Та ну!

— Кажу, Гєнек. Сам не повірив. Не відаємо, на що кожен

з нас здатен… П’єса така, знаєш… багатошарова та багато-

значна, хоча на перший погляд доволі проста. Але кожна

людина, яка побачить виставу за цією п’єсою, говоритиме

229

про неї різні речі, як ніби кожна побачила іншу виставу, ро-

зумієш?

Кароліна лиш головою хитнула.

— Знаєш, що таке купальниця? Квітку таку знаєш?

— Знаю, — сказала Кароліна. — У нас у Висічі квітне в уло-

говинах. На початку літа.

— І яка вона?

— Красива.

— Усі квіти красиві.

— Ну яка?.. Така на прямому стеблі. Усі пелюстки в кульку зі-

брані, досередини не пускають. Ніби маленька жовта троянда, тільки з лугу. Мандаринами пахне. І пелюстки позолотою вкри-

ті. Таке враження. Раз побачите, а тоді вже не сплутаєте ні з чим.

* * *

Ноутбук вимкнений. Телевізор теж. На столику — відкрита

оксамитова коробочка. У ній — маленький срібний персте-

ник. З квіткою, пелюстками докупи. Той, про який мріяла ми-

нулої осені.

Кароліна нічого не відчуває тепер, лише дивиться на при-

красу: для чого вона тут? Вона так хотіла, щоб Олег подару-

вав їй цей перстеник, і от дочекалась. А радості нема.

І квітка залишається у коробці.

Олег просить, щоб вона сіла поруч. У нього багатозначний

погляд, немов наближається урочиста хвилина. Променисті

очі, давно вони такими не були. Зараз скаже щось таке, від

чого вона вже зіщулюється, бо все, що вона хотіла почути ко-

лись, перегоріло. Усе тепер надто пізно.

— Я їду у Висіч, — каже він.

Вона з подивом зводить на нього очі.

— Не на день, не на два, — далі веде він. — Щонайменше —

до наступної осені. Бджола, відчуваючи свій близький кінець, —

підсміюється, — залишає свій вулик. Але, може, мій вулик

там. Може, він мене прийме.

230

Очі сміються.

Вільних квартир там — вибирай, яку хочеш. І робота че-

кає. Степан бере до себе на пасіку помічником — на сезон бе-

ре, а далі буде видно. Оплата помісячна. Плюс згодом — пре-

мія від чистого прибутку всієї пасіки.

— Сезон — це як? — запитує Кароліна, немов саме це пи-

тання її хвилює найбільше.

Олег береться пояснювати: від початку весняних робіт на

пасіці — і до осені, коли бджолині сім’ї будуть зібрані в зиму.

Тобто від березня до жовтня-листопада. Він буде добрим по-

мічником, бо дотепер пам’ятає, як дідові допомагав. Та й Ви-

січ йому нагадує дідів хутір на Волині. І це та робота, яка йо-

му цікава. Справді цікава.

— Але ж ти юрист, — нагадує Кароліна. — З вищою освітою.

— От саме! — Олег пальцем показує кудись вгору. — Спро-

бую змінити ситуацію з передачею землі сільській раді. Мі-

ністерство мовчить, і нема кому з тими паперами розібра-

тись. Вони там з цим ділом зайшли в безвихідь. Там є що

робити юристу. Я бачив документи, є там одна зачіпка… —

він усміхається. — Листи писали, бідаки, не знали, що роби-

ти. А я знаю.

Олега було не пізнати. Енергійно походжав кімнатою, на-

співував мелодію з мобілки Кароліни. Зібрав свої речі, запи-

тав на прощання:

— Може, поїдеш зі мною?

Кароліна лише плечима знизала. Не за тим вона тікала з Ви-

січі, щоб туди повернутись. Увечері на неї чекає перша індиві-

дуальна репетиція з Космосом. Завтра о восьмій ранку в про-

грамі «Книжкова хвилинка» вона читатиме уривок з «Лісової

пісні» Лесі Українки. Потім — заняття з репетитором з історії

України. Після обіду — три години з маленькою Лесею, завдя-

ки цим годинам вона заробить собі на репетитора і ще трош-

ки залишиться на життя.

Ну яка Висіч?.. Про що він?..

231

* * *

Пані Стася висаджує у вазон насіння «дзвіночків». Згодом,

пояснює, коли потеплішає, вона перенесе розсаду в довгий

ящик за кухонним вікном. Стебла випнуться вгору, видряпа-

ються по легких квіткових драбинках обабіч шиби. Жива ра-

ма пасуватиме до вікна, звеселятиме душу та тішитиме око.

Своїм і чужим. Що з кухні, що знадвору буде видно, як тихо

погойдуються біля скла синьо-рожеві грамофончики, заплі-

таючи бокові виступи химерним візерунком.

Кароліна щодня заглядає у той вазон, наповнений зем-

лею — там тиша і спокій, усе знерухомлено, жодних змін.

Мабуть, насіння браковане. І вона забуває про насіння та

вазон. Але одного ранку бачить, що земля порепалась, а зі

щілин видираються тоненькі блідо-зелені нитки. Життєва

сила, схована під землею, нарешті виштовхала слабкі паро-

стки вгору. Вони розсунули міцну твердь над собою, розби-

ли її на друзки своїми ніжними маківками, і тепер їх напів-

прозорі вперті чупринки світяться на сонці, набираються

сил для великої роботи.

Епілог

Кароліна Кужвій. Купальниця

Через рік, на початку весни, нова робота студентського теа-

тру збиратиме повні зали Першого українського театру для

дітей та юнацтва, газети писатимуть про новаторський під-

хід режисера та сценографа, переконливу психологію гри пер-

шокурсниці Кароліни Кужвій та злагоджений акторський ан-

самбль вистави; про те, що нова вистава не намагається

шокувати, натомість бозна-як заходить у саму душу. «Купаль-

ниця» отримає високу