Станіслав Лем - Фіаско

вони стартували з тропіка, тільки на протилежних материках. Справді затулені хмарами, ракети не виявили себе типовим полум’ям віддачі, однак Накамура визнав, що їх було або катапультовано, або їхня тяга мала незначну термічну складову. Незалежно від того, чи ракети було катапультовано з незапущеними двигунами, чи з холодним корпускулярним струменем, вони розігрілися, долаючи звуковий бар’єр, що дозволило виявити гарячу частину їхніх трас і способом ретрополяції визначити місце пускових установок.

Якщо ракети вискочили з хмар майже одночасно, дві зі сходу, а дві з заходу, то це свідчить про попередню синхронізацію акції й, отже, про співробітництво штабів обох ворогуючих сторін.

Автори моделі не погодилися з думкою Накамури. Атмосфера Квінти густо іскрилася світними цятками; члени екіпажу вважали, що це — крижини з кільця, яке повільно дробилося. Накамура ж, на їхню думку, вважав ці цятки за сліди ракет.

Якість зображень, одержаних на кораблі, була швидше посередня, оскільки «Гермес» одержував їх зі своїх зондів, своєрідних електронних очей, а сам ховався за Місяцем у периселенії. Крім того, довкола Квінти кружляли тисячі супутників — або в унісон її обертання довкола осі, або в протилежному напрямку. Напрям руху по орбіті нічого не говорив про їхнє походження, бо супротивники могли вистрелювати свої бойові супутники коротаційно або антиротаційно. Те, що супутники не зіштовхувались і не воювали один з одним, утверджувало авторів «відчуженої сферомахії» на думці, що воєнна гра лишається «холодною» й полягає в тому, щоб тримати під загрозою, а не знищувати бойові засоби супротивника. Якби супутники почали збивати один одного, то це свідчило б, що холодна війна вступила у фазу гарячої ескалації. Отже, орбітери супротивників тримали один одного під загрозою постійного удару. Щоб зберегти рівновагу сил, космічні системи обох сторін мусили розпізнавати одна одну. Що ж до «Гавриїла», то він для всіх був пришельцем із чужого світу, через те його й атаковано. Ротмонт наочно пояснив цю точку зору на такому прикладі: два пси гарчать один на одного, що свідчить про їхню взаємну антипатію, але тільки-но з’являється заєць, вони разом кидаються навздогін за ним.

Незважаючи на це, Поласар підтримав Накамуру. Справді невідомо, чи «Гавриїла» повинні були перехопити ракети однієї сторони, чи обох, але атака почалася з точністю, яка свідчила про заздалегідь узгоджений план операції. Сигнали, що їх посилав «Посол», було поза всяким сумнівом прийнято на планеті, і відсутність відповіді не означала пасивності. Стіргард не приєднався до жодної із сторін. Питання, чи «Гавриїла» було піддано нападу, запланованому на Квінті, чи це зробили самостійні орбітери, він вважав другорядним. Головне те, що планета відмовляє їм у контакті, отож їм треба зараз вирішити, чи можна її до цього примусити.

— Тільки не вмовляннями, — стверджував Гаррах. — І не реалізацією первісної програми. Що більше пошлемо спускних апаратів, то більше буде сутичок. Вони примусять наших посланців оборонятись і відступити або прийняти бій. Оскільки війна нам ні до чого, а відступ не входить у плани, то замість делікатно жалити їх і щипати, ми повинні продемонструвати рішучість. З горилою не можна ні заприязнитися, ні умиротворити її, помаленьку кусаючи за хвіст.

— У горили хвоста немає, — зауважив Кірстінг.

— Ну то крокодила. Не лови мене на словах. Єдине, що нам залишилося, то це демонстрація сили. Якщо хтось має кращу ідею, прошу висловитись.

Ніхто із присутніх не озивався.

— У тебе є конкретний план? — запитав Стіргард Кірстінга.

— Так. Кавітація Місяця. Максимальний ефект при мінімумі шкоди. З планети це побачать, однак не відчують. Я вже давно про це думав. ГОД щойно все обрахував. Місяць розпадеться, але його уламки залишаться на орбіті. Центр мас зміни не зачеплять.

— Чому? — поцікавився домініканець.

— Бо фрагменти обертатимуться довкола Квінти по тій самій орбіті, що й Місяць. Планета складає з ним двоїсту систему, а оскільки вона значно важча, то центр обертання системи перебуває поблизу неї. Цифр я не пам’ятаю. У всякому разі, динамічний розподіл мас не зміниться.

— Зміняться гравітаційні припливи і відпливи, — утрутився в розмову Накамура. — Ти це врахував?

— Урахував ГОД. Літосфера навіть не здригнеться. Щонайбільше активізуються неглибокі сейсмічні вогнища. Припливи і відпливи в океані стануть слабшими. Це все.

— І яка ж буде від цього користь? — запитав Араго.

— Це буде не тільки демонстрація сили, а й повідомлення. Перед цим ми пошлемо їм попередження. Пояснити докладніше?

— Тільки коротко, — сказав командир.

— Я не хочу, щоб хтось бачив у мені чудовисько, — з незворушним спокоєм відповів перший пілот. — Іще на самому початку ми передали їм логічний розрахунок, а також твердження типу «Якщо А, то Б», Якщо не А, то В» і так далі. Ми заявимо їм: «Якщо ви не відповісте на наші сигнали, ми знищимо ваш Місяць і це буде перше попередження про нашу рішучість домогтися контакту». Ну і ще раз усе те, про що їм сигналізував «Посол»: мовляв, ми прибули з мирними намірами, і якщо вони перебувають у якомусь конфлікті, то ми збережемо в ньому нейтралітет. Отець Араго може все це прочитати, це благовіщення висить у стерновій рубці, і кожен член екіпажу одержав окремий примірник.

— Я читав, — відповів Араго. — А що буде по тому?

— Усе залежатиме від їхньої реакції.

— Ти вважаєш, що ми повинні встановити їм певний строк? — запитав Ротмонт. — Це був би ультиматум.

— Називай це як хочеш. Ми можемо не встановлювати точного строку: вистачить чітко заявити, доки ми утримуватимемось від дій.

— Чи є ще якісь пропозиції, крім відступу? — запитав Стіргард. — Немає? Тоді хто за проект Гарраха?

Поласар, Темпе, Гаррах, Ель-Салям і Ротмонт підвели руки. Накамура завагався, та зрештою теж приєднався до них.

— Чи враховуєте ви те, що вони можуть відповісти нам достроково, але не сигналами? — запитав Стіргард.

Усі десятеро сиділи довкола величезної плити, що, мов стіл на одній ніжці, спиралася на ажурний перетин ланжеронів, які відділяли верхню, гравітаційну стернову рубку від навігаторської, а вона зараз була порожня. Тільки блимання моніторів над розташованими вздовж стін пультами оживляло простір під ними грою світла і тіні.

— Цілком можливо, — озвався Темпе. — Я не знаюся на латині так добре, як отець Араго. Якби я прилетів сюди тільки з власної волі, то не голосував би «за». Але ми тут не просто десять звичайних астронавтів. Якщо «Гермес» після всіх його спроб установити мирний контакт усе-таки було піддано нападу, то це означає, що вчинено напад на Землю, бо нас сюди прислала вона. Через те Земля має право заявити нашими вустами: Nemo me impune lacessit[24].

ПАРОКСИЗМ

Сидеральні операції,