Волтер Айзексон - Стів Джобс

Він подивився у протилежний бік кімнати, зловив погляд Джобса і помітив, що той усміхається.

— Ми наче спілкувалися один з одним, — згадував Скаллі.

Він також помітив, що Артур Рок та інші дивляться на них глузливо і навіть скептично. Вони вважали, що Джобс використовує його. Адже вони найняли Скаллі, щоби той контролював Джобса, а зараз стало очевидним, що все контролював Джобс.

— Скаллі настільки жадав Стівової похвали, що не міг піти проти нього, — пригадував Рок.

Тримати Джобса у полі зору і робити його щасливим, можливо, здавалося Скаллі розумною стратегією. Але він не усвідомлював, що Джобс за своєю природою був тим, хто не ділився контролем. Він не народився з шанобливим ставленням до інших. Він почав більше говорити про те, як потрібно управляти компанією. На зборах з приводу вибору стратегії 1984 року, скажімо, він проштовхував ідею, щоби компанія робила тендер на послуги відділу централізованих продаж і маркетингу. (Це означало б, для прикладу, що група Macintosh могла вирішити не користуватися послугами маркетингового відділу Apple і натомість створити свій такий відділ.) Здавалося, що нікому більше це не подобалося. Але Джобс і далі проштовхував цю ідею.

— Всі дивилися на мене і наче благали взяти ситуацію під свій контроль, посадити Джобса на стілець і заткнути йому рота, але я не зробив цього, — пригадував Скаллі.

Коли збори підходили до кінця, він почув, як хтось прошепотів: «Чому Скаллі не заткне йому рота?».

Коли Джобс вирішив побудувати мистецький завод у Фрімонті, щоби виготовити Macintosh, його жага до естетичності та контролююча натура зіграли злий жарт. Він хотів, щоб апарат був розмальований у яскраві відтінки, як і логотип Apple, але він стільки часу обирав відтінки, що директор з виробництва Мет Картер нарешті виготовив їх у звичному бежевому та сірому кольорах. Коли Джобс пройшовся виробництвом, він наказав, щоби машини перефарбували у кольори, які він хотів. Картер заперечив, адже це був точний механізм, перефарбування якого могло спричинити проблеми. І він виявився правим. Одна з найдорожчих машин, яку перефарбували у яскраво-синій колір, працювала неправильно, за що її прозвали «Стівова помилка». Врешті-решт Картер звільнився.

— Йшло стільки енергії на боротьбу з Джобсом, і практично завжди для сварки навіть не було причини, що я вирішив, що з мене досить, — згадував він.

Як заміну Джобс приєднав до компанії Дебі Коулмен — запального, але доброго фінансового директора Macintosh, яка якось виграла відзнаку компанії за те, що виявилася людиною, котра стала проти Джобса. Вона знала, як потурати його примхам, коли це було необхідно. Коли арт-директор Apple Клемент Мок розповів їй, що Джобс хоче, щоби всі стіни були білими, вона почала протестувати.

— Не можна, щоби стіни заводу були білими. На них завжди буде пилюка та бруд.

— Немає такого білого, який був би надто білим для Стіва, — відповів Мок.

Їй довелося погодитися. Коулмен говорила, що з білими стінами та машинами, розфарбованими у кольори веселки, підлога заводу «була схожа на вітрину Александра Колдера» (Александр Колдер — відомий американський скульптор. — Прим. пер.).

Коли я запитав у Джобса про його надмірну увагу до вигляду заводу, Джобс відповів, що таким чином він проявляв своє прагнення досконалості:

Я міг прийти на завод, надягти білу рукавичку і почати перевіряти, чи є у приміщеннях пилюка. І я знаходив її всюди — на машинах, на верхівках стелажів, на підлозі. І я просив Дебі прибрати. Я говорив, що ми повинні мати змогу їсти з підлоги на заводі. Це доводило Дебі до сказу. Вона не розуміла, чому так. І тоді я не міг цього пояснити. Бачиш, на мене дуже вплинуло те, що я бачив в Японії. Те, чим я захоплювався і чого не було в нас, — це відчуття командної роботи і дисципліни. Якщо у нас не було дисципліни і ми не могли втримувати те місце в ідеальній чистоті, це означало, що у нас не було дисципліни змусити машини працювати.

Якось вранці в неділю Джобс привів свого батька, щоби той подивився на завод. Пол Джобс завжди був педантичним щодо того, щоби все було в порядку, щоби його інструменти були гарно складені, і син, пишаючись, показав йому, що може зробити так само. Коулмен також прийшла, щоби провести екскурсію.

— Стів наче сяяв, — пригадувала вона. — Він дуже пишався, що може показати батькові своє творіння.

Джобс пояснював, як усе працює, і його батько насправді захоплювався всім, що бачив.

— Він спостерігав за батьком, який торкався всього і милувався тим, яке все було чисте і досконале.

Але все не було настільки ж чудовим, коли Даніель Мітгеран відвідала завод з екскурсією. Дружина французького президента-соціаліста Франсуа Міттерана, яка захоплювалась Кубою, ставила багато запитань через свого перекладача. Її цікавило все — скажімо, умови праці, і Джобс, узявши собі за перекладача Алана Росмана, намагався пояснити, що він удосконалює робототехніку й технології. Коли Джобс саме говорив про точні графіки виробництва, вона запитала, чи платить він понаднормові. Він розсердився і пояснив, як автоматизація допомогла заощадити витрати на робочу силу, — підняв тему, яка, він знав про це, не надто її зацікавить.

— Це важка робота? — запитала вона. — Скільки часу у них триває відпустка?

Джобс не міг стриматися.

— Якщо її так цікавить їхній добробут, — сказав він перекладачу, — то скажи їй, що вона може прийти і працювати тут у будь-який час.

Перекладач зблід і не промовив ні слова. За мить вступив Росман і сказав французькою: «Пан Джобс дякує вам за ваш візит і вашу зацікавленість у заводі». Ні Джобс, ні пані Міттеран не усвідомили, що саме трапилося, але перекладачу значно полегшало.

Після того, коли він поспішав на своєму «Мерседесі» до Купертіно, Джобс нарікав Росману на поведінку пані Мітгеран. Він їхав трішки більше як 160 кілометрів за годину, як його зупинив полісмен і почав виписувати штраф. За кілька хвилин Джобс почав сигналити.

— Перепрошую, — промовив поліцейський.

— Я поспішаю, — відповів Джобс.

Хоч як дивно, але офіцера це не роздратувало. Він спокійно закінчив виписувати штраф і попередив, що якщо Джобс знову поїіде понад 90 кілометрів за годину, то його посадовлять до тюрми. Тільки-но поліцейський відійшов, Джобс знову поїхав зі швидкістю 160 кілометрів.

— Він щиро вірив, що правила його не стосуються, — дивувався Росман.

Його дружина Джоана Гофман спостерігала подібні ситуації, коли їздила з Джобсом до Європи за кілька місяців після запуску Macintosh.

— Він був нестерпний і вважав, що виплутається з будь-якої ситуації, — пригадувала вона.

У Парижі вона влаштувала