Ньюбі Райтер - Де трава зеленіша, Ньюбі Райтер

З Габріелем домовилися пообідати, якщо буде час і не буде туристів. Тож Юля була в хорошому настрої і бадьоро крокувала до центру міста, де на каналі її вже чекав Карлуш.

- Доброго ранку, працівниця року, - усміхаючись мовив він, щойно побачив дівчину. - Ну що, готова опановувати нову професію?

- Доброго ранку, бос! - в тон йому відповіла Юля. - Завжди готова спробувати щось нове!

- А ось цей настрій мені подобається! Ходімо, познайомлю тебе з твоїм, так би мовити, водієм.

Керманичем гондоли виявився невисокий сивочолий чоловік років шістдесяти, на ім’я Зе. Як він потім пояснив, це скорочено від Жозе. Зе виявився дуже комунікабельним та добродушним напарником. Він швидко дав зрозуміти Карлушу, що вони тут самі в усьому розберуться, без його допомоги, і той, радий, що може їхати по своїх справах, майже одразу ж зник.

Зе, не гаючи часу, ввів нову напарницю в курс справи. Виявилося, що курсують гондоли щогодини за присутності туристів. На саму екскурсію йде приблизно 35-40 хвилин, решта - відпочинок. 

- І давно ви вже цим займаєтеся? - поцікавилася Юля.

- Ой, вже понад десять років, - відповів Зе. - До того був рибалкою, а ще працював на соляному заводі. Але ця робота - не бий лежачого. Тож мені подобається. Веслувати не потрібно, як у Венеції. Все автоматизовано. Мені лише човен спрямовувати потрібно. Ось і все. У тебе ж, роботи набагато більше. Потрібно постійно говорити, ще й зацікавлювати туристів якимось незвичними фактами. І весь день на ногах!

- А я що, не сидітиму на лавці разом з усіма? - здивувалася дівчина.

- Я б не радив. Тобі увагу потрібно тримати, а цього сидячи не зробиш. Ми зараз з тобою раз проїдемо, уявиш, що я - турист. Розповіси мені те, що вивчила. А я послухаю, можливо, дам якусь пораду.

- Було б чудово! - зраділа Юля можливості ще раз попрактикуватися.

Зе відв’язав човна від причалу, легенько відштовхнувся від нього ногою і запустив мотор. Вони повільно поплили вздовж каналу. 

- Вітаємо в Авейру, - почала дівчина. - Одному з найкрасивіших місць в Португаії, яке називають “місцевою Венецією”. Місто вперше згадується у 959 році під латинською назвою Aviarium. Статус міста було отримано 1515 року. У XVI-XVIII століттях містами володіли герцоги Авейру - нащадки інфанта Жорже…

- Більше жестикулюй, - перебив її розповідь Зе. - І посміхайся, ти ж не на каторгу їдеш. Слова вимовляй чіткіше, адже через роботу мотора тебе можуть не всі чути.

- Дякую за слушні поради, - мовила Юля і продовжила розповідь. 

Вона прислухалася до напарника і решта маршруту пройшла на позитиві. Були деякі технічні неточності у вимові та фактах, але Зе одразу ж їх виправляв і під кінець цієї короткої мандрівки, почувалася впевненішою в собі та своїх знаннях. Крім того, чоловік похвалив Юлю за декілька місцевих історій, які їй розповів Габріель, які, на його думку, ідеально вписувалися в загальну картинку розповіді. 

Коли пришвартувалися до берега, їх там вже чекала… Марта.

- Привіт! Бачу, що ти вже освоїлася тут, - сказала вона привітно.

- А ти що на екскурсію прийшла? - запитала здивовано Юля, яка не очікувала побачити тут свою сусідку.

- Та ні, дурненька, я тут працюю! - засміялася та.

- Марта у нас квитки продає, - мовив Зе, помітивши збентежений погляд його напарниці. - Промоутер, як вона себе сама називає.

- Називаю, бо так і є! - дівчина склала руки на грудях.

- А мені то що? - розвів руками чоловік. - Ви, молодь, понавидумуєте собі нових слів, а мені запам’ятовуй!

- Не я його видумувала, це англійське слово! - не здавалася Марта. - Але то таке, я й не сподіваюся, що Ви зможете зрозуміти! У Вашому віці добре, що хоч ім’я ще моє пам’ятаєте!

Дівчина не стала чекати відповіді співбесідника, різко розвернулася і пішла до столика, біля якого вже зібралося трійко людей. Очевидно питати за екскурсію.

- Вдома вона якась спокійніша! - мовила Юля, коли вони з напарником залишилися самі.

- Хто? Марта? Та це ще та фурія! - махнув рукою Зе. - Ти, мабуть, просто з нею мало спілкувалася. 

- Маєте рацію, небагато!

- Як бачиш, багато і не потрібно! Деолінда її теж недолюблює.

- Дружина Карлуша?

- Так, вона тут працює іноді, коли в погані дні туристи все ж наважуються на гондолі покататися.

- То вона теж гід?

- Не тільки гід. Вона робить все! Абсолютно все! Прибирає у будинку, де ви всі живете, працює у сувенірній крамниці, коли у Габріеля вихідний, та й тут гідом катається, а іноді й квитки продає. Карлуш її ганяє, як нікого. А тут вона завагітніла, то йому вже довелося заміну їй шукати. От і добре, вона хоч відпочине від цих щурячих перегонів.

- А я її навіть не бачила ще! - зізналася Юля. - Мабуть, вона прибирала, коли мене не було вдома. Її присутності й непомітно, але після неї у домі завжди дуже чисто.

- Отож-бо, - підтвердив Зе. - Вона - чудова жінка. Колись з моїм сином зустрічалася. Ще в школі. Але вибрала Карлуша. Цей перспективний, активний, гроші має. Ех… Не в грошах же щастя…