Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

в одній версії це все відбувається на очах у публіки, яка починає хвалити Бога і визнає в Ісусі його Сина 268. Хоча цих історій нема в канонічних євангеліях, Пастуро пише: «Для фарбарів було найважливіше нагадувати, що в дитинстві Спаситель побував у майстерні одного з їхніх далеких попередників, а це означає, що на долю тих, хто займається цією професією, яку так несправедливо покривають презирством, насправді випала велика честь, бо саме це ремесло дало маленькому Ісусу можливість здійснити диво» 269. Хтозна, можливо, тіверіадський майстер-фарбар теж заснував своє таємне товариство, але, на відміну від масонів, справді таємне, бо про нього нічого нікому невідомо.

Якщо середньовічні фарбарі у свою професію записували Ісуса Христа, то масони вирішили грати серйозно й оголосили самого Бога Великим Архітектором Всесвіту. До значення цієї божественної сутності в масонстві ми повернемося трохи згодом, а зараз стисло розглянемо історію масонства в середньовіччі, яку пов’язують безпосередньо з будівництвом готичних соборів. Лишень уявіть собі, скільки зусиль і, найголовніше, часу пішло на будівництво Кельнського собору 270: перший етап його зведення тривав з моменту закладання першої цеглини архієпископом Кельна Конрадом фон Гохштаденом 1248 р. до зупинки робіт через поширення протестантства 1531 р. Лише на «найперший» етап зі зведення хорів пішло близько 70 років. Сама конструкція собору називається арково-контрфорсною і я не певен, що саме так її називали будівничі цього архітектурного дива впродовж майже трьохсот років, поки тривало будівництво. На прикладі Кельнського собору я хочу показати, що будівництво соборів було справою тривалою, майстри мали оселитися поруч, вони обмінювалися знаннями, не всі на будівництві, звісно, були каменярами, а ще треба розуміти, що велика відповідальність покладалася на самих архітекторів і тих, кого ми сучасною мовою назвали б виконробами. Залучені в будівництво справді опановували і вдосконалювали свою професію за допомогою старших колег, що потім як метафору і практику у своїй діяльності почали впроваджувати масони.

Як і будь-які об’єднання ремісників тих часів, вільні каменярі мали свої процедури посвяти в члени цеху, свої професійні таємниці, їхні збори були закритими в тому сенсі, що, приміром, уже згаданих фарбарів чи представників інших професійних цехів туди не допускали. Утім з часом до таких зібрань приєднувалися люди, які безпосередньо не займалися архітектурою чи будівництвом, і причини таких змін до кінця не зрозумілі, що, зокрема, додає масонству плюс за таємничість. Вважається, що станом на XVII cт. архітектори і видатні люди, що належали до масонів, якимсь чином були дотичні до будівництва, тому цей період своєї історії масони називають практичним масонством. Докорінні зміни відбуваються у XVIIІ cт., коли масонство стає спекулятивним і 1717 р. в Лондоні люди, які не мали стосунку до будівничих робіт, зібралися в пабі «Гусак і рожен» (але рожен, схожий більше на сучасну решітку для гриля) і заснували Велику ложу Лондона. Наскільки це зараз відомо, об’єднатися людей мотивувало бажання духовних пошуків і дискусій. Відомо також, що, найімовірніше, ступені посвяти були досить простими — всього три (майстер, підмайстер, учень), ритуали перших лож теж не були особливо складними.

Започаткований у Лондоні рух швидко поширився по Великій Британії, а згодом — і в інших частинах Європи і Північної Америки. У березні 1737 р. шотландець Ендрю Майкл Ремзі, філософ, письменник, масон, що цікавився містичним християнством, написав промову, в якій пов’язав історію масонства Шотландії з тамплієрами, які в цій країні не зазнали особливих гонінь. У такий спосіб масонський міф посилився ще й легендами і спогадами про лицарів-храмовників, однак слід наголосити, що це своєрідний подвійний міф, або міф у міфі. Крістофер Годдап й Аліс фон Каннон у книжці «Код тамплієрів для чайників» пишуть, що в тексті промови (яку він, можливо, публічно ніколи й не проголошував) узагалі не згадувалися тамплієри, хоча він писав, що масонство прийшло в Європу зі Святої землі з хрестовими походами 271. Сам Ендрю Рамзі більшу частину життя провів у політичній еміграції у Франції, як представник якобітів, тобто прихильник вигнаного короля Англії Якова ІІ (як король Шотландії називався Яків VII). Англійською його звали Джеймс, але латиною він був Jacobus, звідси й назва руху його прихильників — якобіти. Ґоддап і фон Каннон іронічно зауважують, що насправді до Шотландії масонство потрапило з Франції, де місцеві масони-ентузіасти взяли ідеї Ремзі на озброєння, зокрема й щодо створення складної системи рангів і посвячень. Виходить, що Шотландський статут масонства насправді має французьке походження. На цьому фоні особливою іронією видається і те, що Древній і прийнятий шотландський статут (Ancient and Accepted Scottish Rite) розроблений у США 1801 р. як продовження традиції створювати щось шотландське не в Шотландії. Також Ґоддап і фон Каннон наводять у своєму «підручнику з тамплієрства для чайників» кумедні версії того, як масонський рух намагалися прив’язати до тамплієрів, з чого варто навести дві: 1) циркуль і накладений на нього косинець — як відображення зірки Давида; 2) передник масонів нібито походить від елемента одягу лицарів-тамплієрів, які оперізувалися чимсь подібним на пов’язку з овечої шкіри на знак своєї цнотливості 272. Погодьтеся, що на тлі таких казкових версій припущення, що джерелом масонських паролів і таємних жестів були тамплієри, що мусили тікати від переслідувань і не видавати себе, звучить не так цікаво.

Згадка про тамплієрів у розгляді історії масонства з’явилася не випадково: якщо розглядати історію кожного таємного товариства, то книжка перетвориться на довідник із таємнотовариствознавства, чого я дуже не хочу. Однак перед тим як рушити ближче до сучасності, необхідно пригадати два оповиті таємницями рухи: розенкрейцерство та ілюмінатів.

Легендарним засновником релігійно-містичного Ордену троянди і хреста був Крістіан Розенкрейцер (прізвище німецькою означає саме троянду і хрест — Rosenkreuz, в старому варіанті написання — Rosencreuz), якому приписують авторство трьох трактатів, що вийшли друком у тогочасних німецьких землях на початку ХVII cт. Як би ви поставилися до книжки, яка у назві проголошує щось на кшталт «Загальна і вседоступна реформа Всесвіту», а в додатку розповідає про те, що є якась організація мудрих, просвітлених людей, і вони хочуть реформувати все — від мистецтва й політики до магії та релігії? Деякі сучасні дослідники пишуть, що такі тексти мали скоріше іронічний характер, але