Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

— Я знаю, але Аліса тепер дружина маркіза, а ця Хельга ніхто! У неї немає ні приданого, ні спадщини, ні грошей, ні земель. Вона вдова сина маркіза! Ти з глузду з'їхав заручити її з нашим сином?! Так, ще й не порадившись зі мною. — кричала королева.

— Вона гарна, розумна дівчина. Чим вона так тобі не подобається?

— Ти чув, що про неї говорять?

— Про всіх щось говорять.

— Говорять, що вона відьма. Її начебто навіть збиралися стратити за чаклунство. У неї були жахливі стосунки із чоловіком. Говорять навіть, що вона з Робертом не консумували їхній шлюб!

— Тим краще для нашого сина.

— Чому ти зі мною не порадився?

— Я король! Я можу ні з ким не радитись!

— А я королева та мати наших дітей! Я б не сказала тобі й слова, якби ти привіз її як свою фаворитку до двору. Злягайся з ким хочеш! Але не смій розв'язувати питання, пов'язані із життям наших дітей, без мене!

— Іди розважся з якимсь стражником, як ти любиш робити, як про тебе кажуть, і перестань вказувати, що мені робити, а що ні.

У кімнаті почувся виразний звук ляпаса.

— Я підкорюся твоєму рішенню, але влаштую їй таке життя при дворі, що вона сама не захоче цього шлюбу! — виплюнула зі злістю королева своє останнє слово і вискочила з кімнати, з розчервонілими від люті щоками, сердито шелестячи спідницями.

За нею неквапом вийшов король, потираючи ліву щоку. Він виглядав стомленим і засмученим і мав вигляд людини, яка постійно витримує подібні розмови. Він пройшов повз дівчину теж її не помітивши. Почекавши ще якийсь час, Хельга швидко юркнула з ніші коридором, прямуючи до своїх покоїв. Думки про щасливе майбутнє справді виявилися дивовижним сном, який швидко розтанув.