Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

Глава 33. Дивовижний сон

Дорогою до короля в голові Хельги проносилися всі думки відразу й одночасно, а емоції хлюпалися через край. Їй було сумно, страшно, вона злилася і втомилася, і заплуталася, і почувала себе втягнутою в чужі ігри, і абсолютно втратила сюжет і нитку власного життя, ніби її несло потоком річки, кидало об каміння, заплутувало у водоростях, а вона не могла зробити нічого. Зниклий безповоротно кулон, а з ним і надія на порятунок з цього світу і повернення магії, коханий, який зник і можливо мертвий (хоча, Хель була впевнена, що він живий), перетворили її на безвольну ляльку, з якою грали діти-люди. Перед дверима, за якими на неї чекав король, вона зупинилася і кілька секунд збиралася з духом. Вирішила, як саме їй поводитися з королем. Раптом наважилася йти ва-банк і енергійно відчинила двері (знову).

Король сидів за столом і дивився на Хельгу допитливим поглядом. У цих очах не було ні страху, ні гніву, ні кровожерливого бажання її стратити, лише щира цікавість. Дівчина привіталася з королем гарним реверансом.

— Сідайте. — він кивнув на стілець з темного дерева, який стояв на невеликій відстані від письмового столу, і продовжив так само вивчаючи дивитись на дівчину.

Хель раптом зрозуміла, що в королі не було ні краплі тієї стервезної гордовитості, яка була в королеві.

— Я хотів поговорити з вами про один інцидент, який стався сьогодні вранці у камінній залі.

— А що там сьогодні сталося? — зображаючи привітний подив запитала Хельга.

— А що там сталося? — відповів таким же тоном король.

— Її величність королева Мелісандра, я і моя сестра хотіли зустрітися і поспілкуватися в камінному залі сьогодні вранці, але, коли я відчинила двері, мене відвідало раптове осяяння, що краще провести цей день на природі на пікніку, адже сьогодні була така чудова погода. У камінному залі нічого не сталося, він був порожній сьогодні вранці.

Король з задоволеною усмішкою злегка кивнув. Така «легенда» його, мабуть, влаштовувала, як і натяк Хельгі на те, що вона триматиме язик за зубами. Він кілька секунд мовчав і дивився на неї зацікавленими очима. Знову досліджував, оцінював, і зважував, чи можна дівчині довіряти.

— Хельга, я думаю, що така розумна і гарна дівчина, як ви будете справжньою прикрасою мого двору. Чи не хочете поїхати до столиці як фрейліна королеви, наприклад?

По обличчю дівчини пробігла тінь сумніву та переляку, що не вислизнуло від уваги короля, і він поспішив додати.

— Чи як майбутня наречена одного з моїх синів?

На скільки дівчина пам'ятала, сини короля мали бути ще підлітками та дітьми. За старшого, якому сімнадцять, майбутнього короля, її точно не видадуть, йому шукатимуть династично вигідну наречену, а наступному за віком років чотирнадцять, значить весілля з ним буде не скоро. Не такий уже й поганий варіант. Цілком може бути, що до моменту цього весілля, цей світ припинить своє існування.

— Буду вважати за велику честь. — сказала Хельга, широко й задоволено посміхаючись.

Король теж посміхнувся і відпустив дівчину в її кімнату. Вона вийшла неймовірно задоволена. Він міг її залякати чи стратити, а вирішив підкупити. «Не погано він мене оцінив у майбутню наречену принца.» До моменту, коли принц виросте і це весілля має відбутися, цей світ швидше за все вже загине, а вона може весь цей час, бути зарученою з принцом, жити при дворі, позбутися статусу молодої вдови, на яку всі заглядаються, і спокійно чекати Вранта. Добре. З якого боку не глянь добре. Може спокійніше і розмірене життя дасть їй можливість обміркувати, як вона може зняти з себе закляття і це питання вирішиться. Дівчина йшла до своєї кімнати з палкими очима. Довго не могла заснути, думаючи, наскільки простіше може стати її життя. І прокинулася з відчуттям, що вчора ввечері з нею стався дивовижний сон.

Весь день дівчина провела у гарному настрої. Вона про всяк випадок з'їздила до будинку Урфріди, і сприйняла відсутність Вранта просто як факт, а не як катастрофу. Поїздка літнім лісом підняла настрій їй ще сильніше. Було дуже сонячно та тепло. У лісі співали птахи. Промені виблискували, просвічуючись через листя та голки. По маківках дерев шелестів вітер. У листяній частині лісу цвіли яскраво-рожеві кущі. Прозорі струмки дзюрчали по камінню. На одному дереві дівчина випадково помітила двох юрких білок, які майнули по стовбуру та зникли в гущавині. Виїхавши з лісу на дорогу, яка йшла через пустки, Хель підігнала Чорний іній, і він задоволений швидко помчав до фортеці. Стражники та слуги дивилися з цікавістю на задоволену Хельгу та спітнілого коня, намагаючись зрозуміти причину того, що відбувається.

Ввечері дівчина блукала фортецею, в якій було багато коридорів, переходів та ніш. Її увагу привернула розмова на підвищених тонах в одній із кімнат і сховавшись у темній частині коридору в арку, яка закінчувалась стіною та створювала темний простір, прислухалася.

— А що тобі не подобається? Маркіз мій старий друг, я хочу запросити його до королівського двору і дати йому посаду в уряді. Ти потоваришувала з маркізою і хочеш зробити її придворною дамою. Ми кличемо всю сім'ю до двору. Я не бачу жодних проблем і нічого дивного в цьому. — сказав король.

— У цьому і я не бачу нічого поганого, але до чого тут ця Хельга!? Хто вона взагалі така, щоб одружити її з нашим сином?! Дочка дрібномаєтного дворянчика.

— Як і твоя подруга маркіза. Вони сестри.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍