Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

— Я поїду до Друени, — сказала вона тихо, але з виразною впертістю в голосі. — Але це не означає, що я змирилася з усім, що відбувається. І не означає, що я пробачила Кайдена, так йому і передай.

— Я зачекаю тебе біля машини – промовив Рейнар і вийшов із кімнати

Алана одягнулася швидко, не звертаючи уваги на те, що залишила кілька речей непокладеними. Вона натягнула темне пальто, яке здавалося найбільш зручним для цієї поїздки, і, зібравши сумку, вийшла з кімнати.

Коридор був тихим, і кожен крок відлунював у порожнечі будинку. Алана спустилася сходами і побачила Рейнара, який вже стояв біля дверей, чекаючи її. Його вигляд був спокійним, але в очах можна було помітити певну напругу.

— Ти готова? — спитав він, коли вона наблизилася.

— Так, готова, — відповіла Алана, намагаючись не показувати, скільки в неї насправді переживань.

Прохолодне ранкове повітря зустріло її. Туман повільно піднімався з землі, розсіюючи перші промені сонця. Вона сіла в машину, і Рейнар, не гаючи часу, сів за кермо. Вони рушили, і в тиші було лише чути шум двигуна, що заповнював простір навколо них.

За їхнім автомобілем слідувала інша машина з перевертнями. Вони не звертали увагу один на одного, але відстань між машинами залишалася постійною.

Алана подивилася на Рейнара, злегка нахиливши голову, коли вони мчали дорогою. В її голосі звучала невелика роздратованість, коли вона запитала:

— Чи дійсно цей супровід такий необхідний? Ти правда вважаєш, що я зможу втекти?

— Це для твоєї безпеки, — відповів він спокійно, не знижуючи швидкості. — Після нападу на вас із Кайденом ми маємо посилити заходи безпеки.

Алана зморщила лоба, знову повернувшись до дороги. Вона відчувала, як ці слова тиснуть на неї, спогади про той день викликали в Алани біль.

Машина повільно під'їжджала до будинку Друени. Алана відчувала, як її серце б’ється все швидше, а на душі було неспокійно.

Рейнар загальмував машину біля невеликого будинку, потім зупинився і подивився на Алану.

— Я зачекаю тут, — сказав він, не знімаючи погляду з дороги.

Алана кивнула. Вийшовши з машини, вона підійшла до дверей, затримавши дихання. Легкий вітер колихав дерева навколо, і відчуття тривоги все більше наповнювало її.

Вона кілька разів постукала у двері, але відповіді не було. Не вірячи своїм очам, вона знову постукала, але тиша залишалася непорушною. Серце в Алани почало битися швидше. Щось було не так.  

Алана знала, що під старим горщиком на подвір'ї захований запасний ключ. Вона нахилилася, зняла горщик і взяла ключ, відчуваючи дивне занепокоєння, яке росло в ній. Вставивши ключ у замок, вона швидко відчинила двері і увійшла всередину.

Будинок був повний темряви. Тиша, що панувала навколо, була важкою, і відчуття тривоги не покидало Алану. Вона йшла по коридору, шукаючи будь-які звуки, але чула лише відлуння своїх кроків.

Підійшовши до кухні, вона зупинилася на порозі і побачила те, що змусило її серце зупинитися.

Друена лежала на підлозі, її тіло безжиттєво розкидане серед кухонних приладів. Обличчя було спотворене, і кров ще не встигла висохнути, що свідчило про те, що смерть була недавньою.

Алана, не вірячи своїм очам, підскочила до тіла. Її руки тремтіли, коли вона торкнулася Друени, але тіло залишалося холодним і мертвим. Спустившись на коліна, Алана не змогла стримати крику. Це був крик відчаю, болю і гніву, що рвав її зсередини.

Вона піднялася, намагаючись якось прийти до тями, але її коліна не витримали. Світ перед очима плив, і вона відчула, як земля під ногами почала танути. Все навколо стало нечітким, а її тіло, схоже, відмовлялося слухатися.

З останнім зусиллям вона спробувала піднятися, але її свідомість потемніла, і вона впала на підлогу поруч із Друеною. Світ навколо не існував більше, і все занурилося у бездну темряви.

Алана повільно приходила до тями, її голова була важка, а серце билося так швидко, що здавалось, воно ось-ось вистрибне  із грудей. Вона розплющила очі і побачила знайому обстановку — це була одна з кімнат будинку. Але відразу її погляд зупинився на фігурі, що сиділа поруч.

Кайден. Він сидів поруч, схиливши голову, і уважно дивився на неї, його вираз обличчя був важким і серйозним. Алана не могла зрозуміти, чому він тут, чому все це відбувається. Її серце стиснулося від болю та гніву.

Вона підняла руку, намагаючись сісти, і коли це їй вдалося, її голос прорвався через весь біль і розчарування.

— Ти вбив її! — прокричала Алана, її голос був сповнений звинувачення. — Ти забрав все, що я мала! — Її сльози потекли по щоках, і вона почала тремтіти від безсилля.

Істеричне ридання рвалося з її грудей, вона не могла зупинити цей потік емоцій, який виходив з неї немов ріка. В її очах був біль, відчай, відчуття втрати, яке не можна було заглушити. Кожен спогад про Друену, кожен момент, коли вона відчувала себе безпечно і на місці, розбивався, мов скло.

Кайден намагався наблизитися, але вона відсахнулася від нього, її біль був настільки глибоким, що не дозволяв їй прийняти навіть його присутність. Вона знову почала кричати, все навколо ставало нечітким, і знову її свідомість почала танути. Вона відчула, як тіло знову втрачає сили.