Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

Глава 57: Правда, поцілунок та третя стихія.

— Тут? — я невпевнено зиркнула на двері спальні, де саме в цю мить служниці готували мою тітку до балу.

Леон похитав головою.

— В іншому місці.

— Але моя… мама хвилюватиметься, якщо загубить мене.

Попереджати її про те, що я збираюся відійти, було надто ризиковано. Враховуючи, наскільки нервовою й тривожною стала тітка останнім часом, вона могла вчепитися в мене мертвою хваткою й не відпустити.

— Не хвилюйся за неї. Твоїй мамі принесли цілих п’ять суконь на вибір, а ще купу пляшечок із косметикою, — хитро підморгнувши, мовив Леон.

— А ти добре підготувався, — хмикнула я. — Гаразд, ходімо.

Леон легко взяв мене за руку, ніби це було чимось звичним і природним.

На моє здивування, він повів мене не до коридору, а на балкон. Обійшовши кут, ми опинилися біля вузьких кам’яних сходів, що вели кудись угору.

Піднявшись на поверх вище, ми опинилися на невеликому виступі, огородженому балюстрадою. З одного боку відкривався приголомшливий вид на палацовий сад із рівними білими доріжками та акуратно підстриженими кущами. Сонце повільно скочувалося до горизонту, і вдалині вже починали мерехтіти вогні столиці, схожі на чарівні ліхтарики.

А з іншого боку височіло величезне вітражне вікно, заввишки в кілька людських зростів. Західні промені сонця спалахували в кольоровому склі, зачаровуючи поєднанням природної магії й майстерності людських рук.
— Тут неймовірно красиво, — захоплено видихнула я, озираючись довкола. — Правда ж?

Я обернулася до Леона… і зніяковіло усвідомила, що він дивився просто на мене, навіть не звертаючи уваги на навколишні пейзажі.

— Найкрасивіше, що я зараз бачу — це ти, — тихо мовив він низьким голосом, від якого по шкірі пробігли тепло-хвильки.

— Дякую, — ніяково пробурмотіла я, поправляючи неслухняний локон за вухом. — То про що ти хотів поговорити?

— Про важливе, але спершу… — він хитро примружився й, ніби з повітря, витягнув невеликий паперовий згорток. — Тримай.

Я здивовано зазирнула всередину… і ледь не скрикнула від радості.

— Мої улюблені пиріжки! Це ж із нашої їдальні? Коли ти встиг?!

— Це секрет, — з гордим виглядом заявив Леон, явно задоволений моєю реакцією.

— Я така голодна, що готова тебе розцілувати!

Ледве вимовила це — і одразу ж ойкнула, захлопнувши рот рукою.

— Але не зараз, — швидко додала я.

Що я взагалі верзу?!

— Поцілунок в обмін на пару пиріжків — не зовсім те, на що я розраховував, — з єхидною посмішкою відказав Леон.

— А на що ти розраховував? — перепитала я й із насолодою вп’ялася зубами в рум’яний бік борошняного блаженства.

— На правду.

Я широко розплющила очі й завмерла з пиріжком у роті.

— З цікавості… Що б ти робила, якби печатка спрацювала так, як було задумано? — несподівано запитав Леон.

Ага, от він про яку правду.

— А ти як гадаєш? — відповіла я запитанням на запитання, доївши останній шматочок.

— Тільки не кажи, що усадила б мене за парту в бібліотеці? — Леон підозріло звузив очі.

— Такий був план, — знизала я плечима.

У дракона витягнулося обличчя.

— Добре, що в тебе не вийшло, — пробурмотів він.

— Ну, це ще як сказати, — протягнула я з лукавою усмішкою. — От уже й пиріжки мені носиш.

— Я б носив їх і без мітки істинних, — несподівано видав Леон.

Я мало не вдавилася шматком.

— Що ти маєш на увазі?

— Що ти мені подобалася ще раніше.

Ось тепер я дійсно поперхнулася!

Ні, ну хіба можна повідомляти таке дівчині, яка їсть?! Так і без дівчини залишитися недовго!

Я закашлялася, а Леон абсолютно спокійно поплескав мене по спині.

— Дякую, — прохрипіла я, коли нарешті вдалося віддихатися.

Як же ніяково все вийшло! Він мені в почуттях зізнається, а я тут сцени задихання влаштовую…

Намагаючись не зустрічатися з ним поглядом, я поспіхом витерла пальці серветкою та зім’яла порожню паперову упаковку.
 

— Подобалася раніше? — я невинно перепитала, повертаючись до теми. — А детальніше?

Так, мені потрібні всі подробиці! Коли це сталося? В який день? Що Леон тоді відчув? Чому мовчав? Навіщо дратував і доводив до сказу? Врешті-решт, я ж дівчина, а нам потрібні найдрібніші деталі! Як повітря!

— Що ти хочеш почути? — дракон насмішкувато вигнув брову, роблячи крок ближче.

— Все, — щиро відповіла я, лихоманково думаючи, куди б подіти зім’яту упаковку. А то якось зовсім не романтично виходило!

Леон криво всміхнувся й зробив ще один крок, скоротивши відстань майже до нуля. Легко забрав у мене зім’яту упаковку й одним рухом позбувся її так, що вона зникла просто на очах.

Я відволіклася буквально на секунду, як раптом відчула сильні руки на своїй талії. Леон нахабно притягнув мене до себе, змушуючи зіткнутися з його твердим тілом. Застигнувши від несподіванки, я розгублено втупилася в його галстук, не наважуючись підняти погляд.

— Мій галстук тобі нічого не розкаже, — зверху пролунав насмішкуватий голос Леона.

— А я тебе чудово чую, — парирувала я, ховаючи за жартом своє хвилювання.

— Гаразд, — хмикнув, дракон міцніше обійняв мене, буквально пригорнувши щокою до своєї грудей, а підборіддя поклав мені на маківку. — Я в тебе закохався.

Я відкрила рота, щоб щось сказати, але натомість видала лише приглушений рваний вдих.

Ох, мамо рідна. Закохався? В мене? Тобто все серйозно?

Здається, я надто довго мовчала, бо Леон хитро уточнив:

— Цих подробиць вистачить?

— На перший час, — буркнула я, а потім, несподівано для себе, ще міцніше притиснулася до нього, обхопивши руками за торс. Ого, який же він широкий!

— Міна, ти ж знаєш, що я не буду питати дозволу, перш ніж тебе поцілувати? — раптом запитав Леон.

— Це питання чи твердження? — весело блиснула я очима, трохи відсторонюючись, щоб поглянути йому в обличчя.

Але це було ні тим, ні іншим, а хитрим маневром одного зухвалого дракона. Бо щойно я підняла голову, Леон — справді не питаючи! — нахилився й притиснув свої губи до моїх.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍