Джонатан Страуд - Порожня могила, Джонатан Страуд

— Виходить, по смерті ми перетворюємось на ектоплазму? — запитала Голлі.

— Саме так, — відповів Джордж. — Хоча Маріса воліє називати її не «ектоплазмою», а «душею», «вічною сутністю» тощо. А далі вона вважає, що ектоплазма стає небезпечною тільки в нашому світі, коли привид торкається людини. А в Іншому Світі ця речовина має цілковито інші властивості, тож якщо, вважає вона, зуміти роздобути, утримати і розчинити в собі ектоплазму в її «чистому», потойбічному вигляді, то вона омолодить твоє тіло і знову зробить тебе юним.

— Саме це з нею й відбулося! — вигукнула я. — Жінка, яку ми називаємо Пенелопою, — це насправді омолоджена Маріса! Це пояснює все, про що говорив нам череп!

—«Розчинити в собі»? — повторив Кіпс. — Цікаво, а в який спосіб? Скупатись у ній? Чи, може, проковтнути?

Джордж хитнув головою:

— У цій книжці багато всіляких роздумів про «еліксир молодості», проте мені здається, що Маріса тоді й сама небагато знала. Це все теорії, фантазії. А от тепер вона все знає напевно. Або сама, або за допомогою спільників вона переходить до Іншого Світу й збирає там плазму. До речі, я виписав з книжки ще одну цікаву річ... Я занотував її на папірці, який зараз лежить у задній кишені моїх піжамних штанів. Мені ще важко дотягтися до неї, тож допоможи мені дістати цей папірець, Локвуде.

— Я? Чому саме я? Ну, гаразд... Ось, тримай.

— Дякую, — Джордж узяв пожмаканий папірець. — Пам’ятаєте, ми припускали, що в Маріси був власний привид Третього Типу, який допомагав їй? Так воно й було. Послухайте. Хіба не чудово? «Ці питання перебувають за межею людського розуміння, тож ми повинні звернутись по допомогу безпосередньо до самих духів. Один із них, гарний зовні й мудрий своїм, розумом, постійно з'являється мені Я почала розмовляти з ним ще з своїх дитячих літ. Мій любий Езекієль обізнаний у питаннях життя й смерті він осягає найпотаємніші думки й секрети смертних. Із його допомогою ми зможемо вийти за межі нашого звичайного світогляду й статичистішими», — Джордж згорнув папірець і додав: — Що може бути ясніше? Вона віддавна має духа-порадника.

— Цей Езекієль, здається, обізнаніший за твій старий потріпаний череп, Люсі, — зауважив Локвуд. — Дякую, Джордже.

Він глибше поринув у крісло і оглянув нас — своїх помічників, свою команду, — а ми тим часом мовчки сиділи за столом.

— Ось як я бачу наше нинішнє становище, — сказав він нарешті. — Якщо ми зможемо пробратися до закритої частини Будинку Фіттес, то безперечно знайдемо там переконливі докази всього того, що пощастило виявити Джорджеві. Тобто докази злочинів Маріси. Знайдемо й портал, яким вона користується для переходу до Іншого Світу. От тільки як нам туди потрапити? Будинок дуже пильно охороняють. Це міг би зробити Барнс, однак навряд чи він захоче відверто виступати проти Маріси. Учора я був у нього, питав, проте він знову відмовився, — Локвуд скрушно хитнув головою. — Таким чином, наша доля в наших власних руках, і скоро до нас завітає Вінкмен зі своїми зарізяками. Дозволю собі сказати, що кожен з вас має право вийти з цієї гри. Сам я залишусь на Портленд-Роу. Це мій дім, і я нізащо не покину його. А ви...

— Заспокойся, Локвуде, — обірвала його слова Голлі. — Ніхто з нас не збирається тікати, підібгавши хвоста.

— Це правда, — буркнув Кіпс, — хоч твій план просто-таки божевільний.

Локвуд широко всміхнувся.

— Тоді все гаразд, — сказав він. — Тож я маю до вас одне-єдине просте прохання. Негайно берімося до роботи!

* * *

Десь через годину ми з Локвудом і Голлі сиділи біля спальні його сестри. Двері до кімнати були відчинені, зі сходів ми бачили, як мерехтить Смертний Вогонь над ліжком Джесіки. Ми спорожнили останній з ящиків, привезених Локвудовими батьками, й зараз діставали з нього речі, пересипані дерев’яними стружками. Там були різьблені маски й палички, яскраво розмальовані й запечатані воском глиняні горщики, темні скляні пляшечки. Усі речі, які могли мати потойбічну силу, ми складали окремо в кутку. Те саме перед тим ми зробили і з рештою ящиків. Був з нами й череп у склянці. Ще зранку він перебував у поганому гуморі, так само як і я. Одне слово, між нами майже все було, як завжди.

— Отакої, — нарешті заговорив він. — Знову критичний момент? Чи сидіти по коліно в заклятому смітті — це черговий дур божевільних агентів? Така собі лотерея: музика зупиняється, Джерело вибухає, з нього вискакує привид і виїдає обличчя тому, на кого випав виграш? Цікава гра, проте великої популярності вона не набуде.

— Ти б краще допоміг нам, — буркнула я. — Ми добираємо найпотужніші Джерела. А найслабші відкладаємо отуди, — я показала на другу купу. — Що ти міг би сказати про них?

Привид недовірливо пирхнув:

— Ну, деякі штучки тут справді небезпечні, а решта — просто дурниці Скажімо, ота тиква з дірками, яку Голлі Манро нап'яла собі на голову. Там лише порох та мікроби.

— Невже? А я думала, що це шаманська маска...

— Під час своїх обрядів шамани справді надягають цю тикву, тільки не на обличчя...

— Голлі!

— Що? — глухо озвалась вона з тикви.

— Е-е, нічого. Тобі дуже личить ця маска... Далі, далі! — звернулась я до черепа. — То, виходить, користі з цієї тикви мало?

— Привида в ній будь-що немає. А оті запечатані горщики справді цікавіші.. Щось від них могилою тхне. І ота пастка для снів на бамбуковій паличці... — обличчя в склянці люто вишкірилось. — А може, самі це все розтрощите й подивитесь, що там усередині?

— Ми зробимо це. Тільки пізніше, — я подивилась на кімнату Джесіки, на її ліжко з вигорілою бурою плямою. Цей слід залишив дух, що вискочив з такого самого горщика й напав на Локвудову сестру. А сам Локвуд зараз із веселою усмішкою спокійно розгортав черговий пакунок.

Ранок минав. Ми закінчили роботу з ящиками й прибрали за собою сміття. Знайдені Джерела ми перенесли до спальні Джесіки й згромадили величезною купою. Потім ми з Голлі заходилися знімати зі стін і полиць усі чудернацькі штучки, привезені колись із експедицій Селією та Дональдом Локвудами, — їх ми теж занесли до кімнати Джесіки. Без цих оздоб і вітальня, й передпокій відразу