Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

тепер діється отам над Іссі! Пюто! Ґренель! усе видно з наших вікон, і той теж з вітряка бачить розмах, огром, велич декорацій! овва! кераміст сраний! нехай віражі виписує у смердючому візку! такого і за десять століть не побачить!

Ти ба, знову ціла ескадра, чи не сто літаків налітає… білі… білі… над Отеєм!.. за ними женуться прожектори… промені схрещуються на крилах… весь Отей видно під крилами… весь Отей, весь збілілий… вулиці… церкву… світло таке сліпуче, що й людей би розгледіли… якби хтось вийшов! та вулиці напрочуд безлюдні!.. гай-гай, геть безлюдні! але яка надзвичайна чіткість!.. ви бачите вітрини… газові ліхтарі… ніби вони у вас під вікнами… чіткіше, як на вулиці Ламарка… уявляєте? все у віддзеркаленні якоїсь миті… і ще все погойдується… справді!.. увесь будинок під нами погойдується… так і є! саме погойдується! усе одно дивлюся напроти! щоб побачити, чи вітряк злітає разом із Жюлем… чи вистояв перед поривами? саме так, шановна пані! він їде, задкуючи, от Жуляка! потім їде вперед! врізається в поручень! і вранг! мало не вилітає з візка!.. але знову в нього падає! і знову мчить! кружляє! влаштував карусель на підмостку!

— Стрибай! гукаю йому… Стрибай! мистцю! стрибай до своєї печі!

Це я для сміху.

Якби стрибнув, може, полетів би?.. Карабос на все здатен!.. далебі не дурний! не поспішає! поручнів не рушить!

Кажу ще раз: від величезного вогнища на Ґренель на нас котиться торнадо! Спрага! не в самого Жюля! у нас теж спрага! крани сухі! пляшки порожні!.. що йому віднести? що запропонувати?.. і потім, чому він нагорі? як його туди виперли? на руках? на спині несли? чи на канатах піднімали? Брам! забиває дух, скажу вам! нас відкидає назад! бранг! утискує у стіну!.. тримаюся за Лілі… прилітає хмарка шрапнелей… тріщать на всю кімнату… у жахному безладі! видовище чи не видовище? нічого не вигадую… яка ніч!.. рух фантастичних сил! куди там літакам, напханим пікратами, менілітами, фосфором осяйним! навіть котрі стикаються так, що хмари спалахують сліпучими зірницями! а тут сплески громів щомиті злітають із землі до неба!.. і струси такі жахливі, що, схоже, жоден дім не встоїть! і всі полинуть в атмосферу… по вісім… десять… по дванадцять від одного пориву! зірвані дахи! льохи в повітрі!.. це наводить на роздуми!.. що Жюль причетний?.. можливо! він нагорі! певно!.. певно!.. махає руками… ви б побачили… сказали б: він щось знає!.. він комунікує зі стихіями!.. він ними диригує! блискавки спрямовує!.. атаки літаків! прожектори!.. і залпи ППО!.. заграви зелéні… жовті… він сам один на вітряку, той Жюль! один над катаклізмом, над паланням горизонту!.. усе бачить, задерши носяру!.. вивищується над Парижем!.. і над подіями! гай-гай, ще й пити хоче, оцупок!

— Стрибай, ведмедю! стрибай!

Якщо очманіє від спраги, то стрибне!.. а стрибне, то підсмажиться! руками більше не махатиме! громи не скеровуватиме! єроплани не спрямовуватиме! сигнали подає! сигнали семафора! ти ба, скульптор-оцупок з глинища! сміливіше! до печі!

Та він не дурний, гидотник такий! шугає у своїй гондолі!.. пурхає!.. пів кола! ще раз! а вітряк таки хитає!.. як на морі!.. та він тримає рівновагу!.. за поручень не падає!..

Але я забув про авеню Ґавено! надміру заговорився про Жюля… вошивого оцупка у сциклинах! А Гірка? палає? десять малих вулканів вивергаються із розщелин Гірки між авеню і Сакре-Кер!

— Скажи-но, твій скульптор, твій хтивець! журився, що не має печі! тепер має!

Це я кажу Лілі…

— Скільки жару! якщо не стрибне, то загине! у нього нагорі спрага сильніша, ніж у нас! увесь пекучий ураган рине на нього!.. он, поглянь, язик! як висолопив!

Справді.

— Він підрум'яниться на малому вогні! ніхто пити не принесе! проси не проси!.. дивись, як метушиться!.. казиться від спраги, от що! йому лишилося тільки у вогонь стрибнути, кажу тобі, Лілі!..

Достоту, відвагу має! нехай загине мужньо!.. підсвинок! кнурець!

З упадини Маркаде несе такі пориви суховію, що він на такому жарі підсмажиться до хрусткості, як шкварка, у своїй гондолі!.. Це не складно передбачити!

— Якщо хтось втрапив випхати його нагору, то чому не перенесе назад додолу?

Може, там сходи всередині? може, вітряк занадто трусонуло?.. хитнуло й колихнуло спереду і ззаду… може, вони зламалися?.. на друзки?..

— Тоді, трясця, нехай тікає звідти! чого він там вовтузиться?

Він мав два способи сконати: висушитися нагорі… чи підсмажитися долі… мав вирішити!.. гадаю, хоч так, хоч сяк, а радше полетіти!.. ну подряпався б об чагарі! але він мав таємний план, я певен, хотів побачити… аби кинувся згори, то, може, повис би в повітрі? у леті? як птах?.. га?.. висів би?.. гойдався на вітрі?.. літаки б перехоплював, хтозна? усю небесну сновидність!.. чарівний Жюль-звабник!

— Збоченець! волаю я йому, кокотка!

Чого мені соромитися?

Як усе почалося? як усе?.. Жюль видерся на вітряк! яким чином видерся?.. я бачив його вдома!.. де були інші? але які інші? Либонь, магічні сили!.. Не лише прозорі літаки і громи нескінченних низок бомб крізь хмари!.. ні! ні!

— Збоченцю! гукаю йому… агов, чарівнику!

Чого мені соромитися?

Маю про запас іще одну образу… брррум!.. ще один вибух!..

— Батіньоль!

Це Лілі каже… знову шалений порив! нас кидає на підлогу! карамболем! у стінку ліворуч! і врамб! тепер праворуч! громова веремія!.. стривай, блазню горбатий, я тебе дістану!.. у візку! без візка! але все ж загадка! загадка? хто його здійняв нагору? як він там тримається?.. і крутиться на всі боки! малий підмосток отакий завбільшки!.. ви скажете, як два столи завширшки… три столи… акробат! не зупиняється!.. з кожним новим поривом маневрує… розгулює… праворуч!.. ліворуч!.. зачарував усі стихії!.. хто б інший витримав таке!..

— Агов, Жюлю! Агов, Жюлю!

Міг би й відповісти.

— Погукай ти!

Махає рукою, мовляв, дайте спокій… образився… образився…

— Відчепіться!

Добре його чую… між двома жахними вибухами… тиша… він хоче пити! Ага, пити?.. дзуськи!

Увесь сад палає, усі чагарі…

Украй дивно, що він зі своєю гондолою не спалахнув на вітряку! вогнем! бо в повітрі безліч жаринок!

— Жюльку у візку! гей! стрибай! кокоточко!

Він