Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

- Ха, дивись, ось і Артур, - озирнувся Стефан, почувши кроки принца.

- Ну і вигляд у вас, Ваша Світлосте! - ледве не розреготався Антоній. - Бачили б ви себе в дзеркало!

- Точно! - посміхнувся Стефан. - Живе втілення сажотруса і манекена для биття!

- На землі валявся, але не злякався, - насупившись, повторив Артур приказку учителя.

Він на ходу витяг хустку і почав витирати обличчя. Біла тканина миттєво вкрилася темно-сірими плямами.

- Мабуть, теж потрапив у халепу! - прокректав Антоній, тримаючи Марка за пасок.

Начальник охорони ледве йшов. Краще було б сказати, що лицарі не підтримували його, а тягли на собі.

- А самі що? - з викликом спитав Артур. - Не схоже, що ваш день пройшов успішно.

- Нам добряче дісталося біля східної брами, - повідомив принцу Стефан. - Розбійники обійшли місто та розпочали штурм. Ми встигли вчасно і змогли відбити напад. Але пірати притягли з собою метальник вогню на лафеті!

- Так, метальник - це сила, - підтвердив Антоній. - Вибухом моментально винесло ворота! Пірати почали обстрілювати нас вогненними зарядами. Напевно, пів кварталу згоріло, перш ніж Стефану вдалося дотягнутися до метальника променем.

- Мені просто пощастило, - з погано прихованою гордістю заявив Стефан.

- Снаряди, що залишилися, спалахнули так яскраво! Я думав, що осліпну! - витріщив очі Антоній.

- То що, вам вдалося зупинити розбійників? - з надією спитав Артур.

- На якийсь час, - відповів Стефан. - Ополченці хоробро билися. Хоч вони й не справжні воїни, а звичайні містяни. Вони не давали піратам проскочити в пробитий пролом. Тому спершу здавалося, що ми втримаємо ворота.

- Але потім ополченці чомусь стали лаятись і битися між собою, - зітхнув Антоній.

- Так, почалася повна плутанина, - кивнув Стефан. - Вони немов забули про піратів і почали бити один одного.

- Скажу чесно, мені теж хотілося дати Стефану в око, - винувато посміхнувся Антоній. - Чому це він перший поцілив у метальника вогню, а не я? Тільки зусиллям волі зміг стриматись.

- Можливо, там було щось схоже на чорну сіль? - уточнив Артур.

- Не знаю, - замислився Стефан. - Але це точно було впливом якоїсь темної магії. Через цей хаос пірати легко увірвалися до міста. Почалися вуличні бої.

- Крім того, до грабіжників підійшло підкріплення, - вигукнув Антоній. - З'явилися лиходії з арбалетами.

- Так, нам довелося відступити під обстрілом з арбалетів, - засмучено підсумував Стефан. - До того ж Марк був поранений стрілою.

- У рану могла потрапити отрута, - повідомив Антоній. - Тож ми поспішаємо донести його до шпиталю, поки не стало гірше.

- Треба передати королю, - уважно глянув Стефан на Артура. - Ополчення не зможе довго чинити опір! Скоро загони ворогів уже підійдуть до замку!

У цей час вони вийшли на центральну площу. Тут їхні дороги розійшлися. Артур помчав у бік королівського замку, а лицарі звернули до шпиталю.

За хвилину Артур вибіг на балкон до короля.

- Батьку!

- На кого ти схожий? - грізно глянув на нього Петроній. - Чому твої обладунки понівечені, наче ти побував у каменедробарці?!

- Це дрібниці. Головне - я виконав твоє завдання! Містяни вже зібралися біля ратуші.

Король невдоволено глянув на сина, затримавши погляд на його пошарпаній броні. Зробивши великий вдих і з шумом видихнувши, Петроній відповів:

- Дякую, Артуре.

- Це ще не все. Східна брама зруйнована, Марк поранений, - випалив хлопець. - Пірати вже захоплюють один район за іншим. Незабаром вони підійдуть до замку!

Король спохмурнів і схрестив руки на грудях. Він глянув у далечінь повз сина, вдивляючись у міські квартали.

- Але є й хороша новина, - похмуро додав Артур, - якщо так можна сказати. Значна частина піратів зайнята пограбуванням, тому не збирається брати участь у штурмі замку.

Петроній лише зневажливо пирхнув.

Раптом почувся шум крил і на подвір'ї приземлився гігантський орел.

- Толій! Що тобі вдалося побачити? - різко повернувся до нього король.

- З піратського корабля вивантажують щось масивне, закрите чохлом, - повідомив орел. - Важко сказати, що це. Можливо, якесь стінобитне знаряддя.

- Схоже, це і є секретна зброя Кірка, - скривився Петроній. - Що ж, якщо він вирішив розіграти свій головний козир, то незабаром він і сам буде тут.

- Так. Кірк уже у місті, - підтвердив Толій. - Бачив його в оточенні головорізів та лепкоїдів.

Король замислився. Він схилив голову і прикрив очі рукою. Усі завмерли, чекаючи на його накази. На балконі замку настала повна тиша.

Не минуло й хвилини, як Петроній важко зітхнув і випростався. Він обвів усіх поглядом і твердо сказав:

- Нам потрібно зосередитись на захисті замку та Квітки. Для оборони міста в нас уже недостатньо воїнів. Трубіть загальний збір. Ми готуватимемося до облоги.

Почет короля заворушився, збираючись виконувати наказ.

- Толій! На тобі місія особливої ​​ваги, - скомандував Петроній. - Лети на острів Лундмарк. Розкажи нашим союзникам про все, що тут відбувається, і від мого імені попроси допомоги якнайшвидше. Від них так і не надійшла відповідь. Ми не можемо більше чекати.

- Виконую, - злітаючи, прогудів орел.

- Лука! Відправ гінця в ратушу, - продовжував король. - Усім мешканцям терміново пройти у двір замку для евакуації. Поранених винести зі шпиталю на ношах.

- Так, Ваша Величносте.

- Карло! Будьте готові зачинити ворота, як тільки всі увійдуть.

Петроній обернувся до сина.

- Артуре, твоє завдання - вивести містян через підземний хід.

- Так, тату.

- Ти відкриєш таємний прохід і покинеш місто разом із жителями.

- Що?! Ні, я залишусь і битимуся!

- Це наказ. Ти виведеш людей і підеш разом із ними. А потім закриєш прохід із того боку, щоб ним не змогли скористатися вороги.