Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

— Тобі, — тихо покликав його Кенджі, — ми зможемо розібратися з цим. Ти не один.

Тобі зупинився на мить і глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтись. Він знав, що не може дозволити емоціям заволодіти собою, особливо зараз, коли вони були так близько до розгадки.

— Я знаю, — відповів він, не дивлячись на Кенджі. — Просто... іноді це важче, ніж здається.

Кенджі підійшов ближче і поклав руку на його плече.

— Ми впораємось, — сказав він впевнено. — Продовжуймо рухатись вперед.

Тобі кивнув і знову зосередився на вакидзаші, що світилося перед ним, вказуючи шлях. Він знав, що ця місія вимагатиме від нього не тільки фізичної сили, але й внутрішньої стійкості. І він був готовий до цього, навіть якщо доведеться мати справу з чортовими старими інтриганами, самураями та мечниками.

— Ладно, — почав Тобі, намагаючись відволіктися від своїх думок. — Розкажи краще про нашого вчителя Ямомото. Він за рік навчив мене всьому, що знав. Я вдячний йому і тобі, що навчили мене володіти бойовими мистецтвами та катаною. Сподіваюся, він у повному здоров'ї.

Кенджі усміхнувся, згадуючи вчителя.

— Ямомото-сенсей — це справжній майстер своєї справи. Його вчення не просто про техніку бою, але й про внутрішній спокій та гармонію. Він часто казав, що справжня сила самурая не тільки в його мечі, але й у його серці та розумі.

Тобі кивнув, згадуючи час, проведений з Ямомото-сенсеєм.

— Я пам'ятаю його слова, — сказав він. — Він завжди підкреслював важливість балансу між тілом і духом. Я навчався не тільки володінню катаною, але й самодисципліні та медитації.

— Ямомото-сенсей часто згадує тебе, — продовжив Кенджі. — Він пишається твоїми досягненнями і тим, як ти зростаєш як воїн та Хранитель. Він завжди казав, що ти маєш великий потенціал.

— Дякую, — тихо сказав Тобі. — Його навчання стали для мене основою всього, що я роблю. Сподіваюся, я зможу довести, що я гідний його вчення.

— Ти вже довів це, — відповів Кенджі. — І продовжуєш доводити це кожного дня.

Тобі знову кивнув, відчуваючи, як трохи спокою повертається до нього. Він знав, що попереду ще багато випробувань, але з таким вченням та підтримкою, він був готовий зустріти будь-яку загрозу.

Так за розмовами вони йшли до самого вечора. Сонце повільно спускалося за горизонт, заливаючи небо яскравими відтінками оранжевого, рожевого та пурпурного. Навколо них розстилалися густі ліси та мальовничі гори, тиша яких порушувалася лише легким шелестом листя та співом птахів.

Коли вони нарешті зупинилися на нічліг, Тобі розпалив багаття. Вогонь весело потріскував, відкидаючи теплі відблиски на обличчя мандрівників. Джеки сидів поруч, гріючи руки біля вогню, а Кенджі влаштувався трохи далі, уважно розглядаючи карту, яку вони знайшли раніше.

— Це місце дуже красиве, — тихо сказав Джеки, дивлячись на багаття. — Ніколи не думав, що побачу такі краєвиди.

— Японія багата на природні чудеса, — погодився Тобі. — Кожне місце тут має свою історію, свою енергію.

Кенджі підняв погляд від карти і усміхнувся.

— Так, це правда. Я завжди відчував особливу силу цих місць. Вони сповнені мудрості та таємниць, які ми лише починаємо розкривати.

Тишу ночі порушували лише потріскування багаття та далекі звуки нічних тварин. Вогонь відкидав танцюючі тіні на навколишні дерева, створюючи атмосферу затишку та спокою.

— Тобі, — почав Джеки, — а що було найважчим у твоєму навчанні у Ямомото-сенсея?

Тобі задумався на мить, перш ніж відповісти.

— Найважчим було зрозуміти, що сила не завжди означає фізичну міць. Ямомото-сенсей постійно наголошував на важливості внутрішньої гармонії, на тому, щоб знайти баланс між тілом і духом. Це було справжнім викликом для мене.

Кенджі кивнув, погоджуючись.

— Сенсей вчить нас більше, ніж просто бойовим мистецтвам. Він вчить нас жити в гармонії з собою та навколишнім світом.

— І це найважливіше, — додав Тобі. — Тому що без внутрішнього спокою ми не зможемо стати справжніми воїнами.

Вони продовжували розмовляти, ділячись спогадами та планами на майбутнє, поки вогонь поступово згасав, і ніч огортала їх своїм темним плащем. Тобі, Джеки та Кенджі відчували, що цей відпочинок був необхідним, щоб зібрати сили для майбутніх випробувань, що чекали на них попереду.

Брат Кенджі та два бойових монахи влаштувалися неподалік, щоб забезпечити безпеку на нічлігу. Вони чергували по черзі всю ніч, уважно стежачи за околицями.

Монахи сиділи зі схрещеними ногами, занурені в медитацію, але водночас готові до будь-якої небезпеки. Їхні очі, звиклі до темряви, ловили кожен рух у ночі, кожен підозрілий звук. Брат Кенджі тихо ходив навколо табору, перевіряючи, чи все гаразд.

Джеки, намагаючись не заважати, теж не зміг швидко заснути. Він дивився на зірки, які яскраво світили на темному небі, і думав про те, як багато ще попереду випробувань. Його думки переривалися лише тихими перемовинами між монахами та Кенджі, коли ті передавали один одному чергування.

Тобі теж не спав. Він сидів біля багаття, спостерігаючи за танцем полум'я, і думав про їхню подорож, про призрака Тода Хидемічі, про маску Мэнгу. Його руки міцно стискали вакидаси, який тепер вказував їм дорогу до маски. Він знав, що попереду їх чекають складні випробування, але був упевнений у своїх силах та силах своїх супутників.

Ніч минала спокійно, і лише тихе потріскування багаття та шепіт вітру в листі порушували її тишу.

Тобі сидів біля багаття, дивлячись на мерехтливі язики полум'я, які тихо потріскували в тиші ночі. Його думки вирували, переплітаючись між минулим, теперішнім і майбутнім.

"Ця подорож стає все складнішою. Призрак Тода Хидемічі... Що ж такого він приховує? Чому не можна було сказати прямо? Що ж сталося з ним насправді? Чому він став призраком, і яку таємницю він несе?" — думав Тобі, пригадуючи зустрічі з Тодою Хидемічі та його неоднозначні відповіді.

"Вакидаси. Цей меч вказує нам дорогу, але чи веде він нас до маски? Чи це чергова пастка? Скільки ще перешкод чекає на нас попереду?" — його думки поверталися до меча, який тепер став їхнім провідником. Тобі відчував важкість відповідальності, яка лежала на його плечах.