Ірина Литвин - Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Знайди дівчисько, – сказала їй Леля, – і приведи в Залу. Потрібно прослідкувати, щоб ніхто не завадив нам. Скоро Вихор буде на волі.
Тінь полетіла в замок, Леля ж, не поспішаючи, пішла за нею. Аж раптом щось захрустіло в лісі. Леля обернулася і побачила вовка, що виглядав з лісу. Це був Олег. Він бачив усе, що відбувалося біля замку.
– Сюди! Швидко! – закричала Леля до тіней так, що здалося ніби пролунав грім.
Олег кинувся тікати. Він біг що було сили, оминаючи дерева та перестрибуючи через кущі. За ним в повітрі щось свистіло і він здогадувався, що це летять тіні.
– Ну постривай ще в мене, – прошипіла Леля, – я покажу тобі як шпигувати, назавжди запам’ятаєш.
Та Олег знав такі стежки, якими може заплутати кого завгодно. Тож в лісі тіні відстали. Захеканий він вбіг додому.
– Що трапилося? – запитав Мирон. Він дивився телевізор у вітальні і аж вскочив коли Олег увійшов.
– Нічого, – відповів Олег і одразу побіг до своєї кімнати.
– Де ти був? Ми тебе по всьому лісі шукали, – не вгавав Мирон. – Я спати не йду, тебе чекаю.
– Заблудився трохи.
– Одразу ж видно що брешеш.
– Ну трохи вирішив прогулятися довше лісом. Слухай, давай завтра поговоримо, так спати хочу.
І Олег побіг у свою кімнату, не давши братові сказати і слова.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин», після закриття браузера.